Володимир Івасюк
Реклама. ООО «ЛитРес», ИНН: 7719571260.
Оглавление
Парасковія Нечаєва. Володимир Івасюк
Вступне слово
Камертон на все життя
Найдорожчі
Мальва для матері
«Не час покладатися на солов’їв»
З корифеями…
Замінити їх нікому
Про них у далекім літі
Музика прозорістю пропахла
Музи
Музи Івасюка
Дівчина з жоржинного літа
Моцарт пісні
Пісня – велика праця
Досягнення гармонії
Моцарт української пісні
На завершення
Отрывок из книги
Володимир Івасюк – це Щось унікальне як у житті України, так і в моєму особистому житті. Коли я разом з усіма своїми ровесниками співала наймоднішу на той час пісню «Червона рута», то навіть не уявляла, що мені пощастить ближче доторкнутися до його постаті, до його життя й творчості.
В далекому дитинстві, десь у 5 чи 6 класі, я взяла в Кутській селищній бібліотеці книгу М. Івасюка «Червоні троянди», і оскільки мова в романі йшлася про Чернівці, які були досить недалеко від нас, то я дуже запам’ятала цей твір. Відтоді минуло багато часу… Я навчалася в Чернівецькому університеті на 2 курсі вечірнього відділення філологічного факультету. Одного разу викладач української літератури Віктор Трохимович Косяченко поїхав у відрядження, а на заміну прийшов якийсь дуже інтелігентний старший чоловік. Ми, вечірники, не мали особливого пієтету до будь-якого викладача, то ж перші хвилин 10–15 слухали лектора неуважно, аж ось він мав необережність – так ми вважали тоді! – стверджувати, що Павло Тичина (Тичина, який написав «Трактористку» й «Партія веде») – це наймузикальніший поет у світовій літературі. Звчайно ж, ми були обурені! Проте почали слухати лектора більш зосереджено, і незчулися, як не могли дочекатися наступних лекцій. Згодом стало відомо, що викладача звуть Михайло Григорович Івасюк, і я одразу ж згадала роман, прочитаний у дитинстві. Пригадую, тоді в мені здійнявся вир позитивних емоцій, адже я вперше зблизька побачила справжнього й живого письменника! Щоправда, «Червону руту» його син на той момент ще не створив.
.....
Але до тріумфу було далеко. Володя навчався в медичному інституті на 4 курсі, а про нього заговорила преса: спочатку пером молодої журналістки Галини Тарасюк, яка опублікувала в молодіжній газеті статтю «Знайти сонця руту», в якій висловила захоплення талантом юного автора й прорекла йому велике майбутнє. А в травні 1971 вірш і ноти «Червоної рути» разом з невеликою розповіддю про ансамбль «Смерічка» друкує популярний в Україні журнал «Україна». Володимир купує цей часопис по дорозі в село Русів Снятинського району, де відбувалося всесоюзне свято з нагоди 100-річчя з дня народження Василя Стефаника. На цьому святі були присутні зірки першої величини, зокрема, й сам Іван Семенович Козловський. Цей видатний співак був кумиром родини Івасюків. Донині в музеї зберігається платівка з записом у виконанні Козловського пісні «Чорнії брови, карії очі» видання 1957 року, коли ще техніка запису в СССР була в зародковому стані, бо ж пісня записана на платівці з обох боків – на одному не помістилася! Володимир набрався сміливості з підійшов до свого кумира, щоб узяти автограф. Виявилося, що Іван Семенович уже чув про юнака, чув і саму пісню, він привітав його і залишив свій автограф для Володимира.
А невдовзі Всесоюзне радіо «Маяк» почало активно «крутити» надіслану з «Червону руту» в своєму ефірі.
.....