Читать книгу Байки - Петро Гулак-Артемовський - Страница 3

«Чого цвірінькаєш, дурний, чого голосиш?

Хіба ж ти трясці захотів?

Що заманулося, чого ти не попросиш,

Чи сім'ячка, просця, пшонця, чи то крупів, —

Всього ти в кліточці по саме нельзя маєш,

Ще й витребенькуєш, на долю нарікаєш», —

Так в клітці підлітка корив снігир старий.

«Ой дядьку, не глузуй! — озвався молодий. —

Недарма я журюсь і слізками вмиваюсь,

Недарма я просця і сім'ячка цураюсь.

Ти рад пожорні сій, бо зріс в ній і вродився;

Я ж вільний був, тепер в неволі опинився».