Читать книгу Байки - Петро Гулак-Артемовський - Страница 4

Пархоме, в щасті не брикай!

В нудьзі притьмом не лізь до неба!

Людей питай, свій розум май!

Як не мудруй, — а вмерти треба!

Чи коротаєш вік в журбі,

Чи то, за поставцем горілки,

В шинку нарізують тобі

Цимбали, кобзи і сопілки;

Чи п’яний під тином хропеш,

Чи до господи лізеш рачки

І жінку макогоном б’єш,

Чи сам товчешся навкулачки, —

Ори і засівай лани,

Коси широкі перелоги,

І грошики за баштани

Лупи — та все одкинеш ноги!

Покинеш все: стіжки й скирти,

Всі ласощі, паслін, цибулю…

Загарба інший все, а ти

З’їси за гірку працю дулю!..

Чи соцьким батько твій в селі,

Чи сам на панщині працює, —

А смерть зрівняє всіх в землі:

Ні з ким, скажена, не жартує!..

«Чи чіт, чи лишка?..» — загука.

Ти крикнеш: «Чіт!..» — «Ба, брешеш, сину!» —

Озветься паплюга з кутка —

Та й зцупить з печі в домовину!