Читать книгу Байки - Петро Гулак-Артемовський - Страница 5

Пархоме, не мудруй! ворожки не питай,

Як довгий вік прокоротаєш;

Що виковала вже зозуля — поживай!

А більше — шкода, що й бажаєш…

Хоч всіх ти упирів збери і знахорів,

Хоч покумайся ти з відьмами:

Ніхто не скаже нам так, як би ти хотів,

Що доля завтра зробить з нами!

Чи доведеться ще подушне заплатить,

Чи до снаги вже розплатився?..

Нащо, про що тобі над цим чуприну гріть?..

Дурний! дурний!.. а в школі вчився!..

Терпи!.. За долею, куди попхне, хились,

Як хилиться від вітру гілка;

Чи будеш жить, чи вмреш, Пархоме, не журись!..

Журись об тім, чи є горілка!..

А, є? так при на стіл!.. Частуй та й сам кругляй!..

Чи нам, Пархоме, треба скільки!..

Та вже ж — чи вкоротить свій вік, то вкорочай

В шинку над бочкою горілки!

От ми базікаєм, — а час, мов віл з гори,

Чухра: його не налигаєш!

От, скільки б випили до сеї ми пори,

Так ти ж буцім недочуваєш!

Ну ж, цуп останню ти гривняку з капшука,

Поки стара пере ганчірки,

Бо вже як вернеться, то думка, бач, така,

Що помремо обидва без горілки!