Читать книгу Психологія 101: Факти, теорія, статистика, тести й таке інше - Пол Клейнман - Страница 14

Засновник біхевіоризму

Джон Броадус Ватсон народився 9 січня 1878 року в штаті Південна Кароліна, США. Батько покинув родину, коли Джонові було всього тринадцять років, унаслідок чого хлопець ріс на фермі в бідності та ізоляції. Згодом Ватсон розповідав, що був бідним хлопчиком і неслухняним учнем, якому судилося йти батьковим прикладом і мати недоладне й непевне життя. Проте в шістнадцять років він таки вступив до Університету Фурмана.

П’ять років по тому він закінчив навчання і подався до Чиказького університету, де став доктором філософії. 1903 року Ватсон відійшов від філософії й здобув ступінь доктора психології. 1908 року він почав викладати в Університеті Джонса Гопкінса. Він посів посаду професора експериментальної й порівняльної психології.

На той час Ватсон уже почав розробляти концепції, які в майбутньому заклали підвалини нового напряму в психології – біхевіоризму. Під впливом роботи Івана Павлова Ватсон вивчав фізіологію, біологію, поведінку тварин і поведінку дітей. На думку науковця, діти керуються тими ж самими принципами, що й тварини, хоч і є складнішими створіннями. Ватсон дійшов висновку, що кожна тварина – дуже складний механізм, що реагує на ситуації на основі з’єднання нервових шляхів, зумовлених попереднім досвідом.

1913 року Ватсон прочитав в Колумбійському університеті лекцію «Психологія з точки зору біхевіориста». Лекція спричинила кардинальний перегляд методів дослідження в психології: відхід від психоаналізу, ретельне вивчення поведінки й розгляд поведінки окремо від свідомості.

Джон Б. Ватсон закликав психологів не розмежовувати тваринну й людську поведінку. Згідно з Ватсоном, психологія має бути об’єктивною, природничою наукою, у межах якої розробляються принципи, що дозволяють не тільки передбачати, а й контролювати поведінку. Окрім того, Ватсон розкритикував теорію про спадковість як важливий чинник поведінки, а також основні ідеї Зіґмунда Фройда. Того ж 1913 року лекція Ватсона була опублікована в науковому виданні Psychological Review – ця стаття увійшла в широкий обіг як «Маніфест біхевіоризму».

До 1920 року Ватсон працював в Університеті Джонса Гопкінса, а тоді був змушений податися у відставку через зв’язок з асистенткою. 1924 року завдяки знанням про людську поведінку і психологію Ватсон досягнув успіху в рекламній сфері та став віце-президентом однієї з найбільших рекламних агенцій у США – J. Walter Thompson.

В останні п’ять років життя Ватсон жив відлюдником на фермі в Коннектикуті, і його непрості стосунки з дітьми зовсім зіпсувалися. Перед смертю Ватсон спалив більшість листів і неопублікованих робіт. Він помер 25 вересня 1958 року.

Біхевіоризм

На думку біхевіористів, людина – пасивна істота, яка просто реагує на довколишні стимули через обумовлення (класичне й оперантне). Іншими словами, людина – чистий аркуш, і її поведінка зумовлена позитивним або негативним підкріпленням. Можливість спостерігати за поведінкою значно спрощує збирання й аналіз відповідних даних. Біхевіоризм уже не такий популярний, як у середині двадцятого століття, проте цей напрям досі впливає на виховання дітей, навчання, дресирування тварин і застосовується для коригування шкідливих або дезадаптивних моделей поведінки.

Експеримент «Маленький Альберт»

Джона Б. Ватсона зацікавив експеримент Івана Павлова із собаками для дослідження умовних рефлексів. Він вирішив розвинути біхевіористську теорію, перевіривши класичне обумовлення емоційних реакцій у людей.

Піддослідним був дев’ятимісячний хлопчик, якого Ватсон називав Альбертом Б., тому експеримент згодом назвали «Маленький Альберт». Разом з асистенткою Розалі Рейнор, з якою у Ватсона зав’язався роман, науковець піддавав дитину впливу різних стимулів (кролик, мавпа, білий щур, підпалені газети та маски) і слідкував за реакцією. Спершу хлопчик не виявляв страху у відповідь на жодний стимул.

Тоді, показуючи дитині білого щура, Ватсон почав бити молотком по металевій трубі – страшенно гучний звук. Дитина реагувала на звук плачем. Дослідник продовжив асоціювати гучний звук із білим щуром. Зрештою, дитина почала плакати, щойно бачила білого щура – незалежно від звуку.

• Нейтральний стимул – білий щур.

• Безумовний стимул – гучний звук, спричинений ударом молотка по металевій трубі.

• Безумовний рефлекс – страх.

• Безумовний стимул – білий щур.

• Умовний рефлекс – страх.

Так само як Павлов, Ватсон показав, що можна викликати умовний рефлекс у відповідь на нейтральний стимул. Однак в експерименті Ватсона умовний рефлекс вироблявся в людини, тому був емоційною, а не просто фізіологічною реакцією. Окрім того, науковець виявив, що маленький Альберт згодом лякався будь-яких білих об’єктів – це явище назвали генералізацією стимулів.

Дослідження продемонструвало, що після формування рефлексу піддослідний експерименту «Маленький Альберт» лякався не тільки білого щура, а й будь-якого білого об’єкта – від білої шуби до бороди Санта-Клауса.

Критика експерименту

Експеримент Джона Б. Ватсона «Маленький Альберт» мав важливе значення для розвитку психології, проте був підданий критиці з кількох причин: необ’єктивна оцінка реакцій дитини – ішлося про суб’єктивні інтерпретації Ватсона й Рейнор; сумнівна етичність експерименту. Якби нині хтось спробував провести такий експеримент, Американська психологічна асоціація засудила б його як неетичний. Викликати страх у людини етично лише тоді, коли піддослідного, який погоджується на участь в експерименті, попереджають заздалегідь, що в процесі його будуть лякати. Проте робота Ватсона і визначальні для біхевіоризму результати експерименту «Маленький Альберт» сприяли розробці багатьох важливих теорій біхевіористів.