Читать книгу Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр. - Полина Жеребцова - Страница 3

25.03.

Привіт, Щоденнику!

Живу я в місті Ґрозному на вулиці Завєти Ільїча. Звати мене Поліна Жеребцова. Мені 9 років.

26.03.

На день народження, 20 березня, мама купила торт із горіхами. Ми були в центрі. На майдані багато людей. Люди кричали. Були дідусі з бородами. Вони бігали по колу.

Ленін раніше стояв у калошах. Пам’ятник. Потім його скинули, а калоші залишилися.

Навіщо люди кричать? Чого просять? Мама сказала:

– Це мітинг!

27.03.

Написала вірш:

28.03.

Прокинулася. Помила посуд. Підмела під’їзд від четвертого до першого поверху. Стала прати. Попрала в тазі речі, читаю книжку.

29.03.

Чому всі сніжинки, а я ні? Мене вбрали Червоною Шапочкою на свято. Мама зі своєї спідниці пошила костюм. Я хочу бути сніжинкою! Усі дівчата в класі – сніжинки.

01.04.

Кіт Мишко сидить поруч на подушці. Я читаю «Три мушкетери». Там є королева, Міледі й Д’Артаньян. Мені подобається світ, де носять красиві сукні королеви. Там мушкетери та гвардійці!

Удома нудно.

02.04.

Грали в хованки. Ховалися за деревами і в садах. Я ховалася з Хавою та Альонкою. Це мої подруги. Потім каталася на велосипеді. Та він зламався.

Бувай!

18.04.

Я загубила мишу. Мама купила за гарну поведінку.

Миша сиділа в кишені. Мабуть, вона впала в траву. Ми шукали з Альонкою та Сашкою. Не знайшли.

Мама сказала, більше не купить таку мишку-іграшку. Сказала, що я роззява.

Поля

22.04.

Мене запросили в гості тьотя Катя та її дочка Віра. Вони наші сусіди з четвертого поверху. Сказали приходити вранці. Я встала й пішла о шостій годині. Мама спала. Потім мене всі сварили, бо рано пішла. Так самі ж покликали! Я сиділа на кухні. Тьотя Катя мене пустила. Вона готувала млинці. Потім прокинулася Віра, і ми гралися.

Віра має ляльку-хлопчика. А я не маю. Маю дівчинку. Ми вирішили їх одружити.

Бачила бабусю Любу й дідуся Стьопу з другого поверху. Мають смішну собаку таксу. Звати Кнопка.

01.05.

Сьогодні християнський Великдень!

Ми ходили містом. Дощ. Ми дісталися церкви. Усі сусіди вітали одне одного. Частували пирогами. Діти їли фарбовані яйця. Бабуся Зіна всім давала. Найбільше з’їли Іслам із провулка та Магомед. А Васі й Альонці забракло. Їм дала пиріжки бабуся Ніна.

Дощ ішов зранку. Мама й тьотя Аня сказали: це погано. Коли йде дощ, Бог плаче, тому що багато грішників на землі.

05.05.

Ураган. Дерева впали на землю. Усі перелякалися. Потім пішли в сади – збирати абрикоси. Але вони ще нестиглі, зелені.

Мені снився страшний сон: у вікно дерлося чудовисько. Воно мало клешні й вибило ґратку на вікні.

15.05.

Ми гралися: Патошка, Віра, Ася, Хава, Альонка, Русик, Арбі, Умар, Дімка, Іслам, Сашка, Вася, Ілля, Ігор, Серьожа, Денис і я. Спершу в доганялки грали, потім у м’яча!

Мама давала нам сік «Юпі» з пакетика. Ми розмішували його у відрі з водою. Пили. Мій улюблений помаранчевий, а в Альонки червоний. Полуничний. Потім мама дала нам по жуйці «Турбо». Там машинка є, картинка. Усі дуже зраділи.

Кіт Мишко захворів.

21.05.

Я допомагала мамі торгувати печивом на «Берьозці». На роботі мамі не платять. З їжею погано. Тьотя Катя каже:

– Це часи такі. Важкі.

Ми варили суп із курячих лап і їли. Раніше з курки варили, а тепер із лап. Лапи продаються на кілограм. Курка була смачніша. Дуже смачніша.

Мама хоче перевести мене до іншої школи.

Старшокласники одну дівчинку вдарили стільцем по голові, вона в лікарні. Я дружила з Надею з першого класу. Говорила їй секрети.

Я збираю наклейки, і лишилося тільки одну наклеїти. Щоб виграти ляльку Синді! Надя попрохала книжку, і я дала. І забула, що в книжці альбом та наклейки! Надя повернула книжку, а альбом ні. Я і мама ходили до них додому. Вони живуть у приватному будинку. Мама прохала її дідуся, щоб віддали. Вони не віддали. Я плакала. У мене тепер немає альбому і немає подруги.

У них удома я бачила маленьке порося. Воно бігало, як песик.

Поля

24.05.

Надя мовчить. Не віддає альбом. А Хава сказала:

– Ти їй теж не віддай що-небудь!

І я знала, що в мене Надин словник. І хотіла не віддати, а потім віддала. Якщо вона така, то я не така.

Мені подобається Єлена Александрівна – вона грається з нами. Це наша вчителька. Ще мені подобається Алексєй, який сидить за однією партою з Юлькою. Я думаю, що кохаю його. Він купив мені булочку в буфеті. Ще він не боїться щеплень. А я та інші дівчата ховалися в туалеті, але нас усе одно знайшли і зробили в спину уколи. Ми плакали.

Поля

02.06.

…на столі стояли дві склянки. Одна з їжею для риб, друга з отрутою для мишей. Я знала, у якій отрута. Але було цікаво, що буде, якщо погодувати нею риб. Дала трошки. Вони в акваріумі здохли. Я боялась на них дивитися. Вони стали мертві, а були живі.

Мама кинулась і давай мене лупцювати.

– Вбивця! – Мама билася рушником. – Ти вбивця!

Син тьоті Мар’ям, Акбар, засмутився. То були його риби. Тьотя Мар’ям не сварилась. Вона дала мені бублик і сказала, що викине риб в унітаз.

Мені не було соромно. Було страшно. Убивця відчуває страх.

Поля

16.06.

Мама купила їжі.

Купала Мишка в тазі. Альонка допомагала. Потім до обіду гуляли. Лежали й дивилися в небо. Я казала Альонці, що привиди живуть у старій котельні, яка стоїть у дворі. Вона лякалася. Альонка молодша за мене на цілий рік.

Потім прийшов Ігор і став розповідати, що дорослі брешуть і Діда Мороза немає. Я сказала, що немає Діда Мороза в червоній шапці. А існує Дід Мороз, який живе в льодах. Він блукає невидимий, зазирає у вікна взимку. І тільки дітям можна його побачити. Альонка, Ігор і Хава повірили мені. Я подумала, що він ходить і дивиться у вікна. Інакше звідки мені це знати?

Поля

23.06.

Черга по хліб, у крамниці б’ються.

Я принесла мураху. Вона живе у скляній банці: там є земля. Я читала в книжці, що мурахи будують гарні міста, і вирішила подивитись як. Нехай у банці побудує!

28.06.

Весілля у дворі! Усім давали цукерки. Танцювали лезгинку. Стріляли з пістолета. Тьотя Мар’ям сказала:

– Стріляють, щоб злі духи втекли!

Ми з Альонкою знову говорили про привидів. А Іслам сказав, що боїться ходити в сади. Тому що там привиди літають над часником і цибулею.

29.06.

Найбільше у світі я люблю тікати за будинок. Мама лупцює і не дозволяє. Але я ходжу. Я стою і дивлюсь на гори.

Вони сині. Я люблю гори. Більше, ніж небо й сонце. Вони оточують моє місто. Я дивлюсь на них і думаю, що, коли виросту, піду до них. Обов’язково піду!

03.07.

Усі бояться землетрусу. Сусіди ночували надворі. А ми на першому поверсі живемо. Ми вдома ночували.

06.07.

Приходив дідусь Анатолій. Я спитала, як буває землетрус. Він узяв сірникову коробку з кишені. Поклав на руку й погойдав. Сірники впали.

– Так падає будинок, – сказав дідусь. – Земля рухається.

Потім він відкрив коробку, і там були не сірники. А жук!!! Великий жук. Крила зеленого кольору. Дідусь показав мені жука, а тоді відпустив. Жук полетів і загубився в листі клена.

Ми ходили гуляти і бачили бомбу за залізницею. Бомба з далекої війни з фашистами. Нещодавно вона з’явилась із землі.

Чапу отруїли злі сусіди з третього поверху. Вони ненавидять собак. Чапа був добрий собака.

По залізниці інколи йдуть поїзди. Куди вони йдуть?

27.07.

У тьоті Мар’ям, нашої сусідки, є ключі. Вони лежать під килимком біля дверей. Вона завжди їх туди кладе. Я взяла й сховала. Хотіла подивитися, що буде.

Тьотя Мар’ям прийшла з городу, шукала. А потім я сказала, що ключі знайшла на вулиці, і віддала. Тьотя Мар’ям спізнилася на роботу.

Поля

11.08.

Дідусь хворіє. Він лежав. Мама купила ліки. Потім він поїхав до свого помешкання.

У його квартирі багато книжок – їх ніколи не прочитати! Книжки на всіх полицях, а полиці від підлоги до стелі! Дідусь їх купує і зберігає.

Я читала Сервантеса, «Дон Кіхота», два томи. Книжки старі. Там усередині картини закриті папером тонким. І я дивилася ці картини й думала, що теж там подорожую.

Поля

20.08.

Я прокинулась і згадала дідуся. Позавчора йшов дощ. А потім було сонце. Ми пішли дорогою, і дідусь сказав:

– Бачиш дерево? Воно – дитина. Потім дерево стане доросле, а потім старе. Колись зникне. З нього зроблять стіл або розтоплять грубку. Так завжди буває.

Це була береза. Ще він сказав:

– Не рви листя. Йому боляче.

Я сказала:

– Ні, не боляче.

А дідусь сказав, що листки – це пальці. І я зрозуміла, що, якщо їх зірвати, їм боляче.

Я більше не буду.

Поля

25.08.

Гуляли двором і співали пісні. Я, Альонка і Хава. Про те, як у нашу гавань заходили кораблі, великі кораблі з океану.

Я придумала співати пісню. Ми ходили навколо дому й горлали. Сусіди стукали кватирками.

Потім прийшов місяць. І ми здивувалися. Місяць був червоний. Ми ніколи раніше не бачили червоного місяця! Він був великий, а навкруг червоне світло. Я сказала:

– Давайте втечемо звідси. Аж за сині гори!

Хава не погодилась, Альонка злякалась. Ми вже якось тікали з Альонкою. Недалеко. За дві зупинки тільки втекли.

Поля

26.08.

Відпустила мураху. Вона так і не збудувала палац у скляній банці. Мабуть, просто не стала. Не схотіла для мене. Або не змогла на самоті.

Поля

27.08.

Мамі на роботі не платять грошей. Ми торгуємо газетами. Ходимо і продаємо їх по вулицях з ранку до ночі. Кричимо: «Газети! Газети!» Ноги болять. Нам потрібно купити ліки. Дідусь у лікарні.

01.09.

Була на Святі школи. Сказали, у нас будуть уроки кулінарії. Це добре. Я люблю готувати. Мене тьотя Мар’ям учить робити халву й вареники.

08.09.

Гралася з Ваською. Це син тьоті Дусі.

Я подарувала Альонці коника. Вона подарувала його Васьці. Я вчепилась у ноги коника. Не хотіла, щоб Васька забрав. Усі ревли.

Потім я бачила Вадикову бабусю. Її звати Аксінья. З Вадиком я дружила. Катала його на санчатах, коли зима. Він же маленький!

А потім вийшла якось, а мені назустріч біжать хлопці: Вітя і син дяді Умара. Кричать:

– Вадик горить! Вадик горить!

Я подумала, сад у Вадика горить. Уже горіли сади за будинком. Сухо, дощу немає. Пішла до Вадикової бабусі. Сказала:

– Сад ваш горить.

Вона відповіла:

– Нехай горить!

Тому що була пожежа, і тато Альонки згорів там: пожежу в саду гасив сусідам. От.

Потім ми пішли гуляти: я, мама й Альонка. Були в парку і їли морозиво. Прийшли додому, а тут Сашка з другого поверху їде на велосипеді. Кричить:

– Вадика знайшли!

Мама не зрозуміла, і я теж, а Сашка сказав:

– Його замкнули в саду в сараї Вітя й Васька та підпалили. Він згорів! Живцем.

Я сказала, що неправда. Я бачила Ваську. Він в Альонки телевізор дивився. А назустріч мені бігли Вітя й син дядька Умара. Світленький чеченець.

Васька не палив нікого. Він мультики дивився! А родина Вадика в міліцію написала на батьків Васьки. Тому, що батьки Віті – п’яниці. Вітя дегенерат. А Васька нормальний.

Вадика поховали в труні з закритим віком. Тільки фото було.

11.09.

На ринку були люди зі зброєю. Щось шукали. Усі злякалися.

14.09.

Я пішла до нової школи. У класі багато дітей. Є дівчинка Діана. Її мама вчителька. Діана всіх б’є й відбирає сніданки. Рве зошити. У мене теж порвала зошит.

Я так хвилювалася на диктанті, що переплутала слова. Дуже боюся трійки. Мама може побити.

Зате мій твір усім сподобався. Його читали навіть старшокласникам в інших класах. Сказали, просто чудово! Я написала, що настала осінь. Кожен листок живий. Він зберігає в собі історію свого життя.

Поля

16.09.

Наша вчителька Людмила Ніколаєвна грається з нами на перерві. Вона сива. Ми її дуже любимо і при ній не сваримося. Вона попросила намалювати в зошиті слов’янських міфічних істот: домовика, лісовика й водяника.

Ще в школі навчають готувати. Є такий урок. Ми готуємо салати.

18.09.

Мама забирає мене зі школи після торгівлі на ринку. Ми йдемо додому.

А сьогодні неділя. Я пішла допомагати їй торгувати газетами. Але торгівлі не було.

Мама плакала. Дідусеві потрібні ліки. У лікарні немає. Потрібно купити.

Незнайома тьотя дала нам морозиво.

24.09.

Усі хвалили мою доповідь про планети. Я писала про Юпітер і Марс. Мама допомагала клеїти картинки.

05.10.

Стріляли! Це було та-а-ак страшно. Я плакала. А дідусь Ідрис, наш сусід, сказав, щоб ми не боялися, що не буде війни. У мене сильно калатало серце. Вибухи були.

Я боюся ходити до школи.

09.10.

Кружляли вертольоти й літаки. Низько. Серце калатає. Вони вбиватимуть нас? Сказала мамі.

Мама каже:

– Ні. Не буде війни. Не буде!

11.10.

Багато дідусів із бородами. Усі щось говорять. По колу бігають і читають молитву. Мені здається це дуже дивним.

А дід Ідрис сказав, що все буде добре, і дав цукерки. І тьотя Валя сказала. І бабуся Зіна. І тьотя Мар’ям.

Не буде війни. Це просто літаки літають. Дивляться на нас.

15.10.

Стріляють літаки. Я не ходжу до школи. Ніхто не ходить.

Я і мама провідували дідуся в лікарні. І я побачила свою бабусю Елізабет. Це мама мого тата. Вона стара.

Вона спитала мене:

– Ти мене доглядатимеш? Будеш допомагати мені?

А потім сказала:

– Ти дідуся добре доглядаєш!

Я її бачила всього двічі. Більше ніколи. Вони з мамою не дружать. Бабуся Елізабет живе в районі «Мінутка».

Дідуся Анатолія в лікарні обікрали. Поцупили гроші, їжу. Йому зробили укол, він заснув, і все вкрали.

Їжі в лікарні немає. Треба приносити їжу.

18.10.

Ми були на ринку. Літак низько літав. Усі боялися.

Я раніше дивилася в небо і не боялася, а тепер дуже боюся. І дивлюся під ноги.

Стріляють з автоматів на вулицях.

19.10.

Дорослі кажуть, що на місто сунуть танки. Російські. Єльцин оголосив нам війну, щоб його!

Дідусь у лікарні. Я боюся, коли бомби кидають. Я і мама продаємо газети. Вони погано продаються. Одного разу я навіть просила милостиню з мамою, одного разу сама. Руку простягати не соромно, соромно дивитися на людей. Купили ліки на ті гроші.

26.10.

Ми повинні забрати дідуся з лікарні. Йому покращало. Ми не можемо вийти – стрілянина. До нас прийшли сусіди. Вони бояться.

27.10.

Мамі снилася її мама. Бабуся Галя. Вона померла нещодавно. Вона сказала:

– Іди. Твій батько чекає, щоб ховали.

Мама сказала їй:

– Ні, він живий, він у лікарні.

І прокинулася. Розповіла мені сон.

Ми не можемо дістатися до лікарні. Стріляють.

29.10.

Мама залишала мене в тьоті Валі й Альонки. Тут іще Васька прийшов, син тьоті Дусі. Ми грали в карти. Світла нема, і газу теж.

А потім прийшла мама – дідуся вбило. Обстріл. Стріляли, де лікарня на вулиці Первомайській. Лікарі втекли. Ховалися. А хворі залишилися.

Що ж робити? Дідусь Анатолій уже тиждень лежить мертвий. Мама плаче.

Поля

14.11.

Дідуся ховали. Мене не взяли. Усюди стрілянина. Я чула, як мама сказала тьоті Валі:

– Не могли покласти в труну, бо час минув.

Мама всім дала солоні помідори та хліб – поминання. Сусіди виїхали з міста до сіл. Але багато хто лишився.

21.11.

Ми ходимо з мамою і торгуємо. Інакше нема чого їсти. Учора літак літав низько над ринком, і всі пригиналися. Він моторошно вив.

Ми торгували дідусевими вудками та блешнями. У нього їх багато. Ніхто не вірить, що росіяни стануть бомбити. Вони ж люди.

25.11.

Ми з мамою хотіли забрати речі з дідусевої квартири. І сказали, щоб сусіди наші теж узяли, що хочуть. На згадку. І всі брали. І тьотя Валя, і тьотя Дуся, і дядя Адам із другого поверху: він купив квартиру дідуся Стьопи й бабусі Люби, і багато інших.

Потім прийшов дід Шаміль. Він хотів купити дідусеву квартиру. Але нам сказали, що дідусева квартира належить чеченцю одному. Ми не повірили. Дідусь її не продавав. Але так сказали міліціонери. І сказали, що мама може взяти тільки речі.

Поля

30.11.

Будинки в центрі горіли.

Мама купила мішок борошна. Ми смажимо перепічки на вогнищі. Я і бабуся Ніна носимо дрова.

01.12.

Ми пішли на ринок. І тут стали стріляти. І всі побігли. Всі падали в калюжі. Я впала.

Хтось на когось напав. І стріляли. Потім убило дитину в жінки, і вона кричала. Дуже кричала. Це куля. Кулі були всюди, і всі бігли й бігли. І ми бігли.

Ми залізли в автобус. Він поїхав, і тут сталося, що вертольоти стали стріляти по автобусу. Вони стріляли по нашому автобусу! Усі кричали і ховались одне за одного. Вертольоти літали й стріляли. І літаки літали й дзижчали.

Ми вийшли на зупинці «Нефтянка» і побігли через поле й залізницю. Там були дід якийсь і тьотя з дітьми. Я і мама. Усі бігли. А вертоліт летів і стріляв кулями в нас. І я кинула торбу й утекла додому перша. А мами немає.

І я не знала, що робити. Я вийняла з полиці з книжками стару ікону. Там на ній Ісус намальований. Я впала на коліна і стала плакати:

– Господи, будь ласка, зроби так, щоб нікого не вбили! Будь ласка! Врятуй маму, і дітей, і дідуся, і тьотю!

Маліка з другого поверху прибігла:

– Нас уб’ють! Нас уб’ють!

Це дочка Нури. Тут мама прийшла.

– Роззяво, нащо торбу кинула? – каже.

Маліка маму спитала:

– Там стріляли. Кого вбили?

– Нікого. Усі втекли, – відповіла мама.

Маліка сказала, що їхня родина виїде з міста до села.

08.12.

Чому Єльцин і Дудаєв не домовляться? Єльцин – це дядько один, а Дудаєв – це наш президент. Єльцин живе в Москві й хоче тут воювати. А Дудаєв тут живе. Дудаєв красивий!

Поля

11.12.

Ми ходили на хлібозавод. Дуже стріляли, і літаки кидали бомби. Гухкало. Ми принесли хліба. Дали тьоті Валі, бабі Ніні та Юрію Михайловичу, дідусеві з другого поверху.

Потім я йти не хотіла, а мама мене потягла. У центрі будинок. У нього бомба влучила. Там старі лежать унизу. Росіяни. Вони з фашистами воювали. Тепер ніхто не може їх дістати. Немає підйомного крана. А будинок упав. Поверхи впали!

Мама мене тягла, а я не хотіла. Я боялася, що почую їхні крики й не спатиму ніколи. Там горіли свічки біля будинку й була їжа в мисочках. Три дні люди чують крики, а врятувати ніяк не можуть. Просто молилися. І всі плакали. Дуже страшно.

Поля

26.12.

Мама була на базарі «Берьозка». Там казали, що російських солдатів мешканці десь не пускали і вони вбили когось. З однією тьотею щось погане зробили. І всі тепер перелякалися.

Літаки бомби кидають на нас!

30.12.

У нас живуть сусіди: їм страшно високо жити. До нас прийшли. Бабуся Оля, бабуся Зіна, Альонка з мамою прибігають і біжать назад (у них удома стара бабуся Римма). З будинку навпроти прийшли до нас бабуся Ніна та її дочка тьотя Варя зі світлим волоссям. І діти тьоті Варі: Мансур, Юрочка і Башир. Башир за мене старший на рік. Ми ходили з ним до школи № 55.

А Мансур старший за мене на п’ять років. До них додому снаряди влучили. І стіна впала. Тепер їм жити немає де. Вони в нас живуть. У нас однокімнатна квартира. Ми спимо по черзі на одному дивані. По дорозі сунуть танки і стріляють. Мама дістала ялинку. Новий рік!