Читать книгу Відядення - Поліна Яцюк - Страница 3
3
ОглавлениеДім. Я зрозуміла куди ми приїхали – до бабусі. Ніколи не була я до цього у неї. Мамі ніколи було мене сюди везти: то я у дитячому садку, то з татом.
О, я ж не розповіла про свого батька! Він у мене розумний. Я на нього схожа, маленька копія. Він працює актором. Його по телевізору можна побачити. А зараз поїхав у відядення. Мама так говорить: «Наш батько повернеться з відядення, то ти підеш з ним на роботу».
Ото буде цікаво з дядьком Васею знімати щось на камеру. Я йому завжди воду приносю.
Пам’ятаю, що перечепилась через дріт і водою дядю Васю облила.
Була ж справа. Я засмутилась, розплакалась, а дядько Вася тільки розсміявся та цукерками пригостив. Тому на роботі у батька завжди цікаво.
Це його відядення на якусь конфецю. Дорослі знають, мабуть, багато приходиться їздити у ці відядення, до яких не беруть доньок.
А мама у мене їсти готує. Ні, не тільки мені, ще п’ятистам людям. Я це число по телевізору чула і вивчила. Може й більше.
Зараз ми приїхали до бабусі Мусі. Вона у мене добра, на маму схожа, бо коли приїздить, завжди привозить цукерок, які я дуже люблю, купує іграшки. Вона захворіла. Чому я вирішила так, бо я чула розмову тата з мамою по телефону.
Мама тоді сказала:
– Мама захворіла. Петро на роботі. За нею нікому доглянути. Я поїду з Сонею.
Усе ж зрозуміло. Мама моєї мами захворіла. А після розмови по телефону, мама поклала слухавку та сказала:
– Сонечко, ми їдемо до бабусі.
Як же це я могла забути, але так в мене багато справ: робота тата, дитсадочок – от і пам’ять десь згубилась.