Читать книгу Відядення - Поліна Яцюк - Страница 5
5
ОглавлениеНаступного дня яскраво світилося сонце. Дядько Петро мав рацію – у мами не залишалося часу на мене. Бабуся так і не встала. Її було потрібно годувати.
Я хотіла порахувати хмарки. Проте їх сьогодні не було. Наді мною блакитне небо, немов з малюнку. Тоді я заплющила очі, хтось крадькома підійшов до мене та затулив сонце. Розплющивши очі я побачила перед собою хлопчика з великими очима, рудим волоссям, у шортах та футболці.
– Ти хто? – здивовано запитала я.
– Федько.
– А я Соня.
– А що ти тут робиш?
– Відпочиваю.
– А ти?
– А мене мої батьки до бабусі відправили.
– А… моя бабуся хворіє.
– Це погано.
– Так.
– Я приїхав, але дітей тутечки не бачив.
– Я теж, – погодилась, хоча я і була отут два дні.
– А скільки тобі років?
– Чотири.
– А мені вісім. Я ходжу до школи.
– А я ходжу до дитсадка та на роботу до тата.
– Хочеш я тобі дещо покажу?
– Що?
– Йдемо покажу.
– Не можу. Мама наказала з двору нікуди не виходити.
– А це недалеко за парканом. Ми швиденько.