Читать книгу Чоловіче тіло у традиційній культурі українців - Ірина Ігнатенко - Страница 3

Народні легенди і міфи, слідом за біблійною версією, розповідають про творення Всесвіту та всього на ньому живого, в тому числі і Людини (як вінця усіх земних творінь) Богом Творцем Вседержителем. Між тим, на відміну від канонічних текстів, у народних переказах йдеться про те, що у світотворчому процесі активну участь брав і Чорт/Дідько/Сатанаїл, який першопочатково був для Бога другом, побратимом, «першим товаришем»:

«От як задумав Господь сотворити світ, то й говорить до найстаршого ангела, Сатанаїла: «А що, каже, Архангеле мій, ходім творити світ!» – «То ходімо, Боже, каже Сатанаїл…»;[1]«…Бог сказав, шо треба сотворити землю, а чорт каже: Треба сотворити (…) тоді Бог узяв від чорта глину чи землю і зробив так…»[2]

Між тим Бог – керівник, мислитель, творець словом, а Чорт – виконавець і чорнороб: «…Бог каже до шестикрилого серафима: «пойди в воду глибоко да одділи маленьку часточку землі на моє імя та її посієм, щоб росла». Сатанаїл (так звався той серафим) поліз у воду да одділив часточку землі…»[3]

Ярмарок в Малоросії. К. О. Трутовський

Щоправда, Дідько також намагався творити, але, на відміну від Бога, у нього виходило все потворне та недосконале, що врешті-решт псувало Божу роботу: «…коли напився він води та нажерся піску, то його страшенно роздуло, і він почав блювати: летить та блює, летить та блює. Понаблював високі гори, болота. А коли його підпирало кілком під груди, тоді він падав на землю, качався по землі черевом, бився руками й ногами і ото там повибивав цілі долини і глибокі провалля. Так лукавий спаскудив чудову божу землю горами та проваллями…»[4]

Важливо, що, за віруваннями українців, Сатана втручається не тільки у творення Всесвіту, а й у створення людини й так само підкореговує, а в результаті дещо псує Боже створіння. Саме цим народ пояснював дуалістичну природу людини, її схильність до добра й зла одночасно.

Приміром, саме «дякуючи» Дідькові людина плюється та харкається, а також з її тіла виходять «нечистоти». Так, за легендою, записаною на Слобожанщині, Бог зліпив людину з глини, поставив її коло тину сушитися, а сам полетів на небо за душею. Чорт, побачивши, яка людина гарна, із заздрощів обплював і обхаркав її. Повернувшися з неба та побачивши людину обпльованою, Бог заховав нечистоти всередину, а тоді вдихнув у людину душу: «…Диявол людину всю обплював, обхаркав. Бачить Бог своє творіння покрите нечистотою, й вивернув його так, що всі нечистоти опинились у середині, а тоді вдихнув у нього душу. І стала людина зовні чиста, а всередині повна всілякої скверни».[5]

Українські селяни. К. О. Трутовський

Схожі вірування знаходимо й у «Трудах…» П. Чубинського: «Сотворил Бог человека из земли и пустил его по свету. Первый человек был очень красивый, а дьявол неуклюж. Вот и начал он завидовать красоте человека. Выбрав удобное время, дьявол пришел к человеку и оплевал его. Бог сжалился над оплеванным, и всю слюну, покрывавшую человека, вложил в его внутренности. С тех пор и плюет человек, и все-таки всего не может выплевать».[6]

З тих таки «Трудів…» П. Чубинського дізнаємося, що деінде вірили, нібито людину взагалі зробив саме Сатана, а Господь благословив та вдихнув душу: «Человека Сатана слепил изглиныи сделал его так удачно, что Господу Богу стоило только благословить и дать ему живую душу. Когда сатана слепил человека, то поставил его стоймя, а потом оплевал еговезде-везде. От этого теперь человек плюет и кашляет».[7]

На підтвердження цього вірування священиком та збирачем етнографічних цікавинок М. Грушевським на Південній Київщині (щоправда, у жартівливій формі) було зафіксовано таке: «як дитина де розкричиться, чи коло церкви чи коло хати, то вже мати й нарікає: І! Хто вас і видумав, то й не добрий чоловік». Це часто не од одної матері приходиться чуть у слободі. Часом короче котра скаже: «Лихий вас і видумав».[8]

Переглядаючі народні легенди, важко не помітити, що основним матеріалом для створення людського тіла найчастіше виступають земля і глина: «чоловіка Бог зробив із землі»; «Бог узяв глини і став ліпити людину за образом Своїм і подобою» – читаємо у джерелах.

Чумак. Ілюстрація до повісті Марка Вовчка. К. О. Трутовський

Зупинимося дещо детальніше на цих природних компонентах та їхній символіці в народній культурі.

Дослідники давно звернули увагу, що земля в обрядах досить часто виступає евфемізмом жіночого лона. Земля, як і жінка, виношує в утробі зернину-дитину, а потім народжує її. Навіть термін «зародок» може означати рослину й дитину в утробі. Вірування в те, що матеріалом для творення людини виступала земля, зафіксовано у багатьох народів світу.

М. Грушевський наприкінці ХІХ століття фіксував вірування, що «діти можуть бути із землі. В землі є ото «дух земляний», то й то щось воно означа. Може, з тієї хмарної плоті та з земляного духу і вийшли люди…»[9] Звідси, як зазначав вчений-етнолог З. Кузеля, «загально називають людейдітьми землі».[10]

До того ж і до нині є популярним народний вислів: «Із землі прийшли, у землю й підемо».

У традиціях багатьох народів світу глина є однією з іпостасей землі, а інколи й ототожнюється, асоціюється з нею. Глина завжди була уособленням космічної праматерії та вшановувалася як одна з найвищих форм космічної матерії, животворяща вселенська речовина з дивовижними властивостями та можливостями. Саме глина і тільки глина, серед усіх природних матеріалів, дозволяла найповніше втілювати, матеріалізувати людську уяву в творчості – творити найрізноманітніші, найвитонченіші, найвибагливіші форми. Саме тому з глини будували храми, житла, виготовляли посуд, обрядові та декоративні предмети, застосовували її в народній медицині, магії, астрології, ритуальних дійствах.

Важливо, що перша Людина була чоловіком. Отже, першим творилося саме чоловіче тіло. Жінка «дороблюється» пізніше і, за легендами, є лише продовженням чоловіка, його доповненням та створена для чоловічої втіхи й розради. На Волині розповідали таке: «Зделав Адама з земли, а з Адамового ребра – ребро виняв – і зробив Єву Подругу, щоб йому було не скучно».[11]

Сорочинський ярмарок. К. О. Трутовський

Витоки уявлень, що жінка зроблена з частини чоловічого тіла, ведуть до Біблії, Старого Заповіту, де написано, що Бог створив жінку саме з чоловічого ребра. На цьому переказі ґрунтуються й українські легенди: «Бачить Бог, що Адам усе ж нудьгує, і говорить Сам до Себе: «Не добре бути чоловікові одному, створю йому жінку за образом його. З чого лиш її створити? З глини – не любитимуть одне одного. Ні, візьму частину в Адама і створю з неї жінку, щоб вони приліпилися одне до одного, були одне тіло. З чого ж узяти? З голови? Буде дуже розумна, стане главою чоловіка. З руки? Візьме чоловіка в руки. З ноги? Буде бігати від чоловіка. Візьму ребро з лівого боку від самого серця, з-під руки, щоб сердечно любила чоловіка й була в нього під рукою».[12]

Між тим народ вніс у цю легенду свої корективи та уточнення, які дослідник релігійного світогляду Георгій Булашев свого часу назвав «оригінальнішими і водночас народно-вульгарними».

Майже в усіх народних легендах жінка створюється двічі – через втручання Чорта. Сюжет цих оповідок загалом можна переказати так: адамове ребро, яке Бог вийняв із чоловіка та поставив сушитися на сонечку, викрадає собака (за деякими народними легендами собака створений саме Чортом) або й сам Дідько та надгризає його. Богові довелося робити жінку вже із зіпсованого матеріалу або взагалі з чортового (як варіант: собачого) хвоста:

«…навіяв Бог на Адама сон, узяв у нього з лівого боку, від серця, ребро й приставив його до дерева на осоння сушитися. Біжить собака, угледів ребро, ухопив його й давай гризти. Янгол відняв у собаки вже надгризене ребро, подав його Богові, і Бог з недогризка створив жінку Адамові. Ось чому жінок на Україні лають: «собачий недогризок» або «чортів хвіст».[13]

«Чоловіка зробив Бог із землі, а жінку із тіста та й поставив їх проти сонечка, щоб то, бачте, висохли; а Михаїлу загадав стерегти. От Михаїл Стеріг, стеріг, да якось і задивився на щось-то, а собака прибіг та й зїв жінку. Уложив Бог душу у чоловіка да взяв у його одну кістку із ребра та й зробив йому уже вдруге жінку…»[14]

Досліджуючи створення людського тіла в народних світоглядних уявленнях, неможливо оминути увагою наділення чоловіка статевими ознаками.

В одній з легенд розповідається, що перші люди були зовсім «розпороті». Бог дав їм клубок ниток, аби вони зшили собі тіла. Адам шив знизу верх, залишивши висіти кінець нитки. «Адамова жінка» шила зверху вниз, але ниток у неї не вистачило – так у людей з’явилися статеві органи.

Повернення козаків. Юзеф Брандт

Колядки. М. К. Пимоненко

Сліпий кобзар з хлопчиком-поводирем. С. І. Васильківський

За іншими переказами, спочатку Бог хотів розмістити «грішне тіло» у чоловіка на лобі, потім під пахвами, врешті-решт між ногами: «Бо то як Бог сотворив людий – з первого начала – і хотів грішне тіло посадити на чолі. Али посля обдумався. Що буде зле, бо наверха. После хотів посадити під пахвою; але обдумався, що зле, бо треба роздягати. І вложив межи ноги. І тепер для того під пахою і волосся є».[15]

Цікаво, що за народними легендами саме «грішне тіло», статевий потяг, взаємна симпатія, а не звичайне яблуко, призвело до гріхопадіння: «…а Єва підходила Адама та й скусила єго, бо кубіта то вміє гірше чоловіка скусити. Адам ся розпалив тай пішов з нею спати і так згрішив. То пан Біг не ябко заказав йому їсти, то тільки дітям так ся каже. Пан Біг казав їм інчого гріха не робити».[16]

Особливо розлого та по-українські колоритно про те, як «грішне тіло» згубило чоловіка, переповідає такий запис:

«Чоловіка, кажуть, виліпив Господь з глини; дав йому зовсім свою святую постать! На біду тільки зоставалася іще жменя глини. Де єї подіти! Господь і приліпив межи ногами, а з тої глини і зробилося грішне тіло, тай загубило чоловіка. Якби не воно, любенько жив би собі Гадам у раю, а то ні! Прожив день, тай засумувався: сказано, надійшла грішна думка (…) Ото Господь ізнов приходить до Гадама та й каже:

– А що, Гадаме, лебонь тобі жінки треба!

Гадам поглянув, тілько облизався.

– Та вже нічого с тобою робити!

 Каже Господь, треба тобі й жінку дати.

Запорожець. І. Ю. Репін

І наслав на него сон і виломав у нього лівє ребро, а с того ребра і сталася жінка. І не натішився Гадам, як побачив жінку, але живо переконався, шо де чорт не може, там жінку пішле. Там десь у раю були такі яблучка, що Бог заказав їх їсти. Жінка як заглянула то й причипилась до чоловіка: «дай та дай!». Гадам і каже, що не можна. А вона: то так ти, каже, мене любиш, що жалкуєш і яблочка для мене!». Гадам і каже: їж уже, коли хочеш, жінко! Хоч мене до гріху не доводь. Як поїла сама, так і зачала препрошати чоловіка; що не відмовлявся, а ні способу! Ото вже їсть і чоловік…»[17]

За деякими народними легендами, Сатанаїл був закоханий у Єву, тому й підбив її на гріх, і саме він був батьком її першої дитини:

«…але той злий научився до Єви ходити (…) він прибирав способу, як би дістатися до Єви, бо він не міг витримати без неї (…) і як зайшов той злий там коло Єви збивати час і зробив їй таку дитину, шо мала двадцать штири голов. І як заричало під сходом соньця, то чути було аж на запад, де заходило. І Адам устрашився того, не знаючи, що робити (…) Адам ни знав, жи по німцілий світ піде (…) і з того почав народ плодити…»[18]

Козаки. З гравюри А. Ван Вестерфельда. Середина XVII ст.

Запорізький козак. Ілюстрація з книги О. Рігельмана «Літописне повіствування про Малу Росію». 1778 (1848)

Власне, ключовий сюжет про людське гріхопадіння веде до апокрифів (неканонічні, не визнані Церквою тексти на релігійну тематику), які запозичили цей сюжет з Біблії, де оголеність після гріхопадіння вже пов’язується із соромом та потребою прикривати тіло «розкрилися очі в обох них, і пізнали, що нагі вони. І зшили вони фіґові листя, і зробили опаски собі» (Буття, 3:7).

Проте, як свого часу зазначав Г. Булашев, українські легенди про гріхопадіння перших людей та їхнє вигнання з раю «принагідно і без нагоди люблять відхилятися від Біблії і впадати в грайливо-вульгарний тон».[19]

Цікавими є й народні вірування на те, звідки люди навчилися розмножуватися. Найчастіше йдеться про те, що саме Сатана напоумив, з огляду на що статевий акт вважався нечистим, диявольським і гріховним. Проте Господь Бог не заперечував цьому, адже лише через статеві стосунки люди можуть розмножуватися. З огляду на це секс у шлюбі заради дітонародження Церквою виправдовувався та дозволявся, на відміну від позашлюбних сексуальних практик: «Як Бог вигнав Адама і Євуз раю, то вони посідали в лісі да й плачуть, не знають, що і робить. Зослав Бог до них ангела, а ангел дав йому жменю жита і заступ і каже: «Возьми да скопай кусок землі, да посій оце жито, дл тобі з його буде хліб». А Єві дав жменю конопляного сімя, да каже: «Оце ти посій, до до цього буде вам плаття; (…) Ото посіяли вони да й посідали, – оддихають. А той ангол, що їх підвів перекинувсь у самого старшого ангола да й каже: «Ви вже посіяли собі так, щоб був у вас хліб і плаття, але просто нема у вас такого, щоб ви не вмерли. Ви визьміть да зійдіться докупи ідно з другим, д у Єви родиться син (…) А Єва каже: «Так ми не знаєм, як же то зійтись до купи, Адже ж ми і тепер вкупі. От той ангел як показав, то й родився у Єви Каїн».[20]

По селах етнографи записували й такі вірування щодо розмноження людей:

«Люди од людей взялися. Знають добре всі, як почалася людина: чоловіча та жіноча плоть збіглися і злилися у купу і цей злиток зостався у матері. То тоді з одної частини батьківської я вийшов, а мій знов батько вийшов з плоти діда і баби. Виходить, що кожна людина вийшла од людини».[21]

Козак вартовий. Юзеф Брандт

«Люди собі думають, хоч може й не всі, шо як родиться дитина, то через те, що плоть чоловіка якраз збіглася, як їй слід і буть, у місто з жіночою плоттю… дехто думає, що чоловіча плоть іде в жіночу вутробу як у якесь своє місце і там якось уже воно зароджується в дитину. Чого то так, що один раз та плоть іде в дїло, а другий раз ні, цього не скаже нїхто»;[22]«як уже зійдуться чоловіча плоть з жіночою, почина собі разом виростать у чоловічу форму і собі душі живої трохи возьме то з матері, то трохи і батькової, бо мабуть і в батьковій плоті є щось таке живе, що воно і розростається собі разом і за дев’ять місяців ото вже й готове!».[23]

Отже, українські народні легенди та перекази про створення людського тіла ґрунтуються на біблійному сюжеті. Між тим він значно доповнений, а інколи й видозмінений, що пояснюється впливом апокрифів, місцевою оповідальною традицією, світоглядними уявленнями українців. Зокрема, людське тіло асоціювалося з чоловічим тілом, бо саме воно, згідно з віруваннями, було створене першим і самодостатнім. Натомість жінка уявлялася лише як частинка чоловіка, його продовження. У легендах вона змальовується як більш недосконале та недолуге створіння порівняно з чоловіком, яке через ряд обставин Богу довелося створювати двічі.