Читать книгу Маргарет Тетчер - Ірина Костюченко - Страница 4

Меггі закінчила читати вірша Генрі Лонгфелло «Сходи Святого Августина», який вважала «своїм» – настільки він був «про неї». На мить запанувала тиша. Але не встигла дівчинка справді занервувати, як почула грім аплодисментів.

Віншували переможців поетичного конкурсу дуже урочисто. Всі вишикувалися – учні, вчителі, керівництво школи, батьки, схвильовані більше за дітей. Директорка вручала грамоти та призи. Вона вже привітала дівчат, які посіли третє й друге місця, тож їй залишалося запросити переможницю – десятирічну Маргарет Робертс.

Меггі зробила крок уперед – їй подобалося бути найкращою, перемагати, тож її анітрохи не бентежила загальна увага.

– Тобі дуже пощастило, Маргарет! – сказала директорка, вручаючи приз.

– Чому «пощастило»? – щиро здивувалася дівчинка. – Я на нього заслуговую!

І відразу почула за спиною шепотіння – говорили її однокласниці.

– Ця Зубочистка завжди прагне загальної уваги! – сказала головна пліткарка класу.

– Авжеж, від скромності вона не помре! – підтакнула її подружка.

– Дівчатка, це зрозуміло – вона ж дочка бакалійника! У неї немає інших шансів вибитися в люди! – пошепки, але навмисно голосно втлумачила поведінку Меггі дівчинка з найзаможнішої родини міста.

– Ця Зубочистка навіть на сніданках заощаджує, відкладаючи щодня по монетці! А коли ми йдемо в кіно – вона уроки робить! – похвалилася спостережливістю перша.

– Та її в кіно не пускають – гигикнула представниця «найзаможнішої родини». – А вона слухається свого татка.

«Зубочистка»! Меггі звикла до цього прізвиська, отриманого за гострий язик. І вона знала, що однокласниці так сміливо обговорюють її лише тому, що вона стоїть з грамотою в руках посеред сцени та нічого не може вдіяти. На неї звернені сотні пар очей, інакше вона відповіла б – так ще як! Аби це закінчилося якнайшвидше – і всі вони ще нитимуть у туалеті, перетравлюючи уїдливі слова Маргарет. Так, так, так – вона вже вирішила, що саме скаже кожній з них.

«А втім, – подумала Меггі, – хто вони такі, ці курки, щоб на них звертати увагу та гаяти час? Чи не краще відразу почати готуватися до нових перемог? Як каже татко: ніколи не нервуй і ніколи не припиняй працювати».

З цього конкурсу Маргарет засвоїла черговий урок. Бути найкращою – це бути готовою до шепотіння за спиною, пліток і заздрощів. І вміти робити те, що вважаєш за потрібне, не зважаючи на це. Хай базікають – вона їм ще покаже!

Меггі прямувала додому. Вона проминула міський парк рідного Грентема, де її катали у возику і де лишилися її перші спогади. Пройшла галасливу залізничну станцію – дівчинка обожнювали цей гуркіт, пульс активного життя – і перевірила час за прибуттям потяга. Пробігла повз церкву, куди ходила щотижня – не лише на служби, й у недільну школу та для занять музикою.

Ось і рідний дім – над крамницею на вулиці Норт-Парейд. Ось вони – такі рідні яскраві запахи заморських спецій, свіжозмеленої кави та копченої шинки! Меггі прослизнула повз знайому ляду з червоного дерева, де стояли коробки з чаєм і цукром, повз «пекарню», де вона сама нерідко поралася, допомагаючи батькам готувати печиво, краяти бекон і зважувати сир.

Бігцем піднялася крутими сходами на другий поверх – так хотіла похвалитися черговим досягненням.

– Тату, мамо, Мюріел! Я посіла перше місце в конкурсі! – закричала вона.

– Хороша дівчинка! – похвалила мати. – Але давай ти розкажеш, як усе було, коли повернеться тато. А доти – ось тобі адреса – забери замовлення на продукти. Вірші віршами, а нам потрібно заробляти, щоб сплачувати за твою школу в наступному семестрі.

Меггі тільки встигла залишити шкільні речі і, не перевдягаючись, пішла виконувати доручення. Зрештою, їй найбільше хотілося похвалитися саме таткові. Звісно, було приємно розповісти про конкурс мамі та старшій сестрі Мюріел. Але вони, з їхніми пересічними жіночими інтересами та банальними дівочими секретами, були для неї такими далекими, такими незрозумілими… Точніше, це вони не розуміли її – Меггі, чиї амбіції підтримував тільки батько. «І добре, буде більше часу підготувати розповідь про конкурс», – вирішила дівчинка.

Вона підійшла до великого будинку й постукала в червоні двері. Їй відкрила служниця і попросила почекати в холі, доки вона принесе список. Меггі зацікавлено озиралася навкруги – їй подобалися вишукані, зі смаком зроблені речі, а цей будинок був повний ними.

– Це ви сьогодні отримали головний приз? – низький чоловічий голос несподівано загув просто над її вухом.

– Так, сер, – відповіла Меггі.

– Я був у комісії, і мені дуже сподобався ваш виступ. Ви читали не лише емоційно, а й усвідомлено. Хто з поетів вам подобається? – запитав господар великого будинку.

– Елла Вілкокс. Джон Дрінквотер. Волтер де ла Мер – випростовувала пальці Меггі. – А ще мені подобаються релігійні гімни, які ми співаємо в методистській церкві, наприклад написані Джоном Веслі…

– Гімни – це чудово, – сказав літній джентльмен, і Меггі вловила в його тоні певну насмішку. – Ви дозволите мені зробити вам невеликий подарунок – книжку Мільтона з власної бібліотеки?.. Мері, принесіть цій юній леді, будь ласка, Мільтона – це така велика книжка в обкладинці із зеленої шкіри, – звернувся він до служниці, яка повернулася з папірцем.

Меггі зашарілася по самі вуха й мусила вдати, що уважно вивчає список продуктів. Побачивши старовинну книгу із золотим тисненням, вона зніяковіла ще більше.

– О, сер! – тільки й змогла вимовити дівчинка.

– Беріть вже! У нашому містечку не так багато жителів, які розуміють поезію, і я щиро хочу, аби їх стало хоча б на одного більше. І ще, юна леді – навчіться приймати випадкові подарунки з гідністю. Адже ви на них заслуговуєте, як самі сьогодні зауважили, – сказав господар.

– Дякую! Я зберігатиму її все життя! – відповіла Меггі захоплено.

– Буде краще, якщо ви її не тільки зберігатимете, а й перечитуватимете, – сказав співрозмовник. – І дай Боже вам мати на це час!

Чемно попрощавшись і вийшовши з гостинного будинку зі списком продуктів і важкою книгою, Меггі замружила очі та відкрила навмання сторінку. «Ось про що зараз прочитаю – таким і буде моє життя», – подумала вона й почала читати:

«Певно, це означає, що моє життя буде складним, непересічним і дуже-дуже цікавим. І вже точно не таким, як у всіх. Не як мами, сестри чи однокласниць», – дійшла висновку Меггі.

Вона вже тоді знала про себе майже все та багато чого вирішила щодо свого майбутнього. Залишалося тільки чекати, доки всі здогадки Меггі про неї саму отримають дієве підтвердження.

Запитання і завдання

1. Що відповіла Меггі вчительці, коли та приписала її перемогу в шкільному конкурсі везінню?

2. Чому, по-твоєму, літній джентльмен вирішив подарувати Маргарет книжку?

3. Назви імена англійських поетів, згаданих у розділі. Чи виникло в тебе бажання прочитати вірші когось із них? Кого саме і чому? Підказка: у розділі згадано шістьох поетів. Якщо ти зміг згадати більше, ніж одне ім’я, – ти молодець.