Читать книгу 48 законів влади - Роберт Грин - Страница 64

Якось у 1926 році до Аль Капоне, найвідомішого тогочасного гангстера, прийшов високий, елегантно вбраний молодик. Він говорив із вишуканим континентальним акцентом і відрекомендувався як граф Віктор Люстіґ. Граф пообіцяв, що якщо Капоне дасть йому 50 000 доларів, то він поверне подвійну суму. Капоне мав чимало коштів на такі «інвестиції», але зазвичай не давав великі суми незнайомцям. Він оглянув графа: вигляд у того був ексцентричний – шикарний стиль, манери, – і Капоне вирішив ризикнути. Він власноруч відрахував купюри і дав Люстіґові. «Добре, графе, – сказав Капоне, – за два місяці приносьте подвійну суму, як обіцяли». Люстіґ пішов із грішми, поклав їх у банківський сейф у Чикаґо, а потім рушив до Нью-Йорка, де в нього працювало ще кілька грошовитих схем.

50 000 доларів пролежали недоторканими в чиказькому банку. Люстіґ не збирався їх подвоїти.

Через два місяці він повернувся до Чикаґо, забрав гроші з банку і знову пішов до Капоне. Він поглянув на камінні обличчя охоронців гангстера, вибачливо усміхнувся і сказав: «Прошу мені вибачити, пане Капоне. Мені прикро вам повідомляти, що мій план не спрацював… Я зазнав невдачі».

Капоне поволі підвівся. Він блискав очима на Люстіґа, обмірковуючи, де на річці його викинути. Але граф поліз у кишеню пальта, вийняв 50 000 доларів і поклав на стіл. «Ось ваші гроші, сер, до цента. Ще раз дуже перепрошую. Мені шкода. Усе пішло не так, як я планував. Дуже хотів подвоїти для вас і для себе ці гроші, й Бог свідок, як мені це потрібно, але задум не вдався».

Збентежений Капоне знов умостився у фотелі. «Я знаю, графе, що ви шахрай, – сказав Капоне. – Я знав це щойно ви сюди зайшли. Я чекав, що ви принесете або 100 000 доларів або нічого. Але це… ви все повернули… гм». «Іще раз перепрошую, пане Капоне», – сказав Люстіґ, беручи капелюх і повертаючись до виходу. «Боже! Ви чесна людина! – вигукнув Капоне. – Якщо у вас скрута, то візьміть хоч п’ять куснів». І він відрахував п’ять купюр по тисячі доларів із 50 000-ї пачки. Граф, здавалося, був приголомшений, він низько вклонився, пробурмотів слова подяки і пішов із грішми.

Люстіґ від самого початку хотів мати ці п’ять тисяч.

ДЖУЗЕППЕ ФРАНЧЕСКО БОРРІ – НАДВІРНИЙ ШАРЛАТАН

Джузеппе Франческо Боррі з Мілана, який помер ще в XVII столітті, 1695 року, був предтечею особливого типу шарлатана й авантюриста, що видавав себе за царедворця або кавалера… Справжня слава прийшла до нього після переїзду до Амстердама. Там він прибрав титул Medico Universale, організував собі великий почет і виїздив у кареті, запряженій шестериком… Пацієнти сходилися до нього звідусіль, деяких інвалідів несли в портшезах від Парижа до самого Амстердама. Боррі не брав плати за свої консультації. Він роздавав чималі суми біднякам, і про нього було відомо, що він ніколи не отримує грошей поштою або за векселями. А що він і далі жив у розкоші, люди вважали, нібито він має філософський камінь. Раптом цей добродій щез із Амстердама. Тоді виявилося, що він прихопив гроші й клейноди, які були довірені йому на зберігання.

Ґрете де Франческо «Влада шарлатана», 1939 р.