Читать книгу Вдивляючись у сонце. Долаючи страх смерті - Ирвин Ялом, Ирвин Дэвид Ялом, Ірвін Ялом - Страница 3

Кожен боїться смерті по-своєму. Для когось страх перед смертю – музичний фон життя, а будь-яка дія викликає думку, що ця мить ніколи вже не повториться. Навіть стара кінострічка болісно вражає тих, які не можуть відігнати думку, що всі актори вже стали прахом.

Для інших тривога є гучнішою, нестримною, часом вибухає о третій над ранок, змушуючи їх задихатися, бачачи примару смерті. Такі люди постійно думають про те, що вже невдовзі будуть мертвими – як і всі довкола них.

Когось переслідує якась особлива фантазія про наближення смерті: націлений у їхню голову пістолет, нацистська розстрільна команда, локомотив, що з гуркотом мчить йому назустріч, падіння з мосту або хмарочоса.

Сценарії смерті набувають живих форм. Декому здається, що він зачинений у труні, із забитими землею ніздрями, усвідомлюючи, що вічно лежатиме в темряві. Інші бояться, що ніколи не побачать, не почують або не торкнуться коханої людини. Ще комусь боляче перебувати під землею, тимчасом як усі їхні друзі – на ній. Життя йтиме далі, а вони не матимуть жодної можливості довідатися, що трапиться з їхньою сім’єю, друзями і всім світом.

Кожен з нас відчуває смак смерті, засинаючи щоночі або під наркозом. Смерть і сон, Танатос і Гіпнос грецької міфології, були близнятами. Чеський письменник-екзистенціаліст Мілан Кундера вважає, що акт забуття дає нам передсмак смерті: «Найстрашнішою у смерті є не втрата майбутнього, а втрата минулого. Насправді забуття є формою смерті, яка завжди присутня в житті»{3}.

У багатьох людей страх смерті є явним і його легко розпізнати, хоча й нелегко витримати. В інших він витончений, замаскований і прихований під іншими симптомами, а розпізнають його лише завдяки дослідженням, таким глибоким, що це вже майже розкопки.