Читать книгу Сонцем стань! - Сборник - Страница 15

Хоч ти не будеш цвіткою цвісти,

Левкоєю пахучо-золотою,

Хоч ти пішла серед юрби плисти

У океан щоденщини й застою,

То все ж для мене ясна, чиста ти,

Не перестанеш буть мені святою,

Як цвіт, що стужі не зазнав ні спеки,

Як ідеал все ясний – бо далекий.

Я понесу тебе в душі на дні

Облиту чаром свіжості й любові,

Твою красу я переллю в пісні,

Огонь очей в дзвінкії хвилі мови,

Коралі уст у ритми голосні…

Мов золотая мушка, в бурштиновий

Хрусталь залита, в нім віки триває,

Цвістимеш ти, – покіль мій спів лунає.