Читать книгу Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник - Страница 16

В одному селі люди перестали ходити до церкви. Стогне піп, немає доходу. З боку церкви жив крамар, йому теж від цього гірше стало. Мало людей заходить в крамницю, а тому й виручки мало.

Одного разу крамар приходить до попа та й каже:

– Знаєте, батюшко, що?

– А що? – каже піп.

– Давайте об'явимо «чудо Господнє»: ніби у вас в церкві ікона обновилась. Будуть люди йти, і вам буде виручка, і до мене будуть у крамницю заходити.

– Оце добре ти придумав, – зрадів піп.

На другий день піп почав розповідати скрізь, що в церкві обновилася ікона і милує людей.

Повалили люди до церкви. А крамар мерщій в город та накупив ладану, свічок, оливи.

Пішла торгівля. Зажили піп з крамарем.

Одного разу заходить в крамницю чолов'яга на милиці.

– Здрастуйте, – привітався він до крамаря, – дайте, будьте ласкаві, ладанцю.

Крамар важить ладан та й питає дядька:

– До ікони приїхали?

– Еге, – відповідає той. – Кажуть, що у вас тут ікона обновилася та й людей милує.

– Обновилася й людей милує, – відповідає крамар.

– Та й що ж, і помагає воно людям?

– Якже, якже, помагає! – каже крамар.

– Чи всім же помагає? – питає дядько.

– От за це не скажу, чи всім, чи ні, – каже крамар. – Знаю, двом добре помогло.