Читать книгу Хай живе і процвітає Росія з Україною! Росіяни з українцями неподільні! - Сергей Борисович Александров-Снегирь - Страница 49

Мій дід Сергiос Олександрiдiс народився в Санкт-Петербурзі на Мільйонній вулиці в будинку барона Врангеля, навпроти Зимового палацу, який зараз називають Ермітажем. За річкою Мийкою був будинок великого Олександра Пушкіна і бабуся мого діда, Софія дружила з пушкінськими дітьми. Двісті метрів від їхнього будинку була царська стайня, а трохи далі – Михайлівський палац, в якому придушили імператора Павла, сина Катерини Великої. Бабуся Софія була дуже красива і спритна, пальця в рот не клади!

Вона працювала в Зимовому Палаці (запалювала і гасила свічки, прала, прибирала) і щось там по-молодості нашкодила, так імператор, сидячи на троні чи то з перепою, то спохмела як-то закричав на неї:

– На коліна!..

А вона не розгубилася й стрибнула до нього на коліна…

Вся челядь палацова заржала і цар її простив за гумор та винахідливість!..

Дід Сергиос розповідав, що його прадід Тимафеос Олександрiдiс (по-російськи Тимофій) був греком з Македонії. Він був художником і чеканником. Цей найперший наш предок в Росії – дід Тимофій приїхав у Санкт-Петербург розписувати і відновлювати ікони в храмах і картини у палацах на початку вісімнадцятого століття. Прибув із греків у варяги!

Гастарбайтер в загальному!.. Але робив богоугодна справа!

А роботи було хоч відбавляй! Скільки храмів і палаців будувалося – і Исакиевский собор, Казанський, і Олександро-Невська лавра, і Петергоф, Костянтинівський Палац, Царське Село, Гатчина. І здавалося б, що робота під куполом церкви не особливо важка. Але тільки по лісах лазити треба було скільки! А прадід силою володів неймовірною! Це при зростанні під два метри! Македонці адже найбільші з усіх балканців. І своєму синові Лаврентію, тобто діда мого діда силушку богатирську він передав у спадок. Коли чиїсь коні відмовлялися тягнути воза, перевантажену поклажею, він міг розсердитися і сам взяти голоблі і повезти важку віз!… Сам!… Замість конячок!…

Міг запросто підняти корову або коня. Ланцюги рвав, підкови разгибал, тільки в цирку не виступав. Так ось!…

А дід Лаврін з бабусею Олімпіадою тримав кузню на царському тракті з Петербурга в Петергоф. Дорога була тоді не асфальтова, а суміш булижників з піском. Залізниць тоді і в помині не було. Проходила ця дорога через Стрельну, уздовж Фінської затоки. Або як його ще називали – Маркизовой калюжі. Імператори і їх свита переміщалися в каретах, які з-за поганих доріг часто ламалися. Дід Лаврін ремонтував карети і подковывал коней. А в Фінській затоці ходили на яликах і з братами ловили мережами корюшка і оселедець, дрібних акул. Казали, що тоді там на піску були шматки бурштину завбільшки з великий кулак!

Тоді це не вважалось браконьєрством. Один раз по дорозі з Петербурга то в Ропшу, то в Петергоф їхав імператор. І у однієї карети відвалилося колесо, зламалася вісь. Дід Лаврін сам викував оперативно в кузні потрібну деталь, підкував коней.

Але що-то імператорські холуї йому дали мало грошей!.. Тільки на горілку без закуски!.. Загалом дід Лаврін побіг за каретою з'ясовувати стосунки. А імператорський візник стьобнув коней, запряжених цугом і покотив галопом. Думав відірветься!…

Імператор періодично висовується з карети у вікно, а дід за ними біжить собі марафон і біжить. І у вус не дме. Одну версту біжить, другу, третю, десяту…

Охорона в імператора була мінімальною і досить демократичною. Роти нікому не затикали!.. Імператор крикнув дідові:

– Коваль! Що тобі треба? – Ваша імператорська Величність! Додати б треба… за роботу! – відповів дід, анітрохи не захекавшись і продовжуючи свій марафон…

Через якийсь час, проїхавши ще п'ять-шість верст, імператор пошушукался зі слугами і викинув йому мовчки на дорогу срібний рубль…

Уважив спортсмена!…

З тих пір в Петербурзі влади стали підтримувати фізкультуру і спорт в масах!

А все завдяки нам, грекам!…

Так, що хлопці треба бігати, якщо хочете їсти добре!.. І нагинатися за кожним кинутим кермом!.. Тільки зараз царів уже не доженете!..