Читать книгу Альбінос, або Ідеальний текст - Сергій Мисько - Страница 2

«Чому б не впровадити подібні заходи для всіх професій? Наприклад: клятва журналіста чи клятва педагога? Не завадило б додати трішки екстриму. Наприклад: з ритуальними танцями навколо церемоніального багаття аби вшанувати своє вельмишановне, професіональне я. Унікальний, резервний варіант. Взагалі, текст даної клятви застарів і настільки не ідеальний… Так і кортить змінити, додати або взагалі переписати.

А в тім, не тільки професій. Нащо плодити латентних зрадників? Є безліч претензій. Якщо так піде й надалі, то потрібна клятва для закоханих. Не тільки шлюбні обіцянки. Бо для деяких любов перетворилася на справжнього ворога. Серед цих деяких і я. Тобто, не зайва клятва бути ворогом для свого ворога. Точно. Отже. Конче необхідна загальна клятвенна повинність. В кінці-кінців, клятва громадянина чи просто людини. Універсальна, в якій означено всі аспекти. Ні, не людини розумної. Це тупо. Нудно бути якоюсь там людиною розумною. Буцімто ми й досі маємо сумнів на привід своїх можливостей. Хоча. Ну тоді вже просто: людини. На крайняк», – Славко Тарілка тасував схвильовані думки, добряче скуйовджені епохальним торжеством.

Він та ще деякі неофіти, із числа випускників, попри обіцяну напередодні директору коледжу достойну поведінку, заради підтримки протокольного регламенту заходу, лишень на загал зухвало мімікрували урочистість: емоційно, але беззвучно відкривали роти, демонструючи єднання з основною масою, що повторювала текст клятви…

Традиційно й покірно виконувався сумнівний ритуал, як дань обраного шляху. Хоча ця формальність з часом зовсім втрачає первозданний смисл. Так звана клятва Гіппократа прозвучала нерівномірним відлунням гомону натовпу випускників медичного коледжу. Мало хто з присутніх достеменно розумів істинний смисл повторюваного тексту.