Читать книгу Мільйон на трьох - Сергій Радкевич - Страница 6

Степан через якийсь час вирішив все ж таки зупинити своїх товаришів.

– Думаю, на сьогодні достатньо. – підсумував ініціатор пограбування. – В загальному у нас є готовий план. А тепер мене цікавить інше, не менш важливе питання.

Вадим і Петро затамували подих. Їм було цікаво яке це таке ще не менш важливе за пограбування питання намалювалося у Гарника. Відчуваючи, що аудиторія вся в увазі, Степан продовжив:

– На порядку денному стоїть наступне – як будемо ділити гроші? У кого які пропозиції? – Гарник прекрасно знав, що чимало пограбувань зазнають краху тільки тому, що їх учасники не можуть між собою поділити здобич і починаються чвари, переділ та інші нехороші речі. Тому щоб зняти цю проблему, вирішив усе узгодити іще до початку пограбування.

– О, це й справді важливо. – Каратаєв стукнув себе у голову.

– А як ми можемо ділити, коли не знаємо точної суми, яку отримаємо? – здивувався Лесик. – Півмільйона – це я розумію так, лише наші припущення.

– У відсотках. Щоб потім не було непорозумінь, нам треба домовитися про поділ грошей у відсотках від загальної суми. – пояснив Степан.

– Вважаю, це правильно. – погодився Каратаєв. – Нам треба про все домовитися наперед. У тебе Степане, які будуть з цього приводу пропозиції?

– Мої пропозиції?… – задумався Гарник.

На думку хлопця, йому як організатору, натхненнику і по суті основному виконавцеві у цій справі було б справедливо вділити 50 % від загальної суми. А Лесику і Каратаєву – по 25 %. Однак, очевидно було те, що хлопці не погодяться на такі умови. Та й зрештою, йому не так легко вдалося намовити їх, а особливо Лесика, погодитися на цю справу. Отож, аби не злякати хлопців своїм апетитом, Степан вирішив відразу ж скинути 10 % своїх амбіцій:

– Думаю справедливим буде такий поділ, – після недовготривалих міркувань Гарник продовжив. – Мені, як організатору цього всього дійства, належиться 40 %, а вам обом – по 30.

По суті пропозиція Гарника була справедлива. Це його ідея. Це його план. Він тут у головній ролі. Тож цілком логічно, що саме Степан мав отримати більше за інших. І Вадим, і Петро все це прекрасно розуміли, але якось не хотілося отримувати менше, ніж дістанеться Гарнику. Особливо це не хотілося Лесику, адже у нього боргів по самі вуха. Віддасть усе те, що профукав на гральних автоматах, і залишиться йому все одно багато… Але не стільки, скільки б хотілося. Однак у Лесика аргументів для того, щоб заперечити Степанові не було. Петро і так відчував, що він у цій компанії лише для кворуму. Для здійснення пограбування потрібно не менше трьох чоловік. Двом це здійснити не під силу. Тому й Гарник вирішив залучити його до цієї справи.

Вадим теж особливих аргументів не знаходив, але, на відміну від Лесика, він вирішив все ж таки не мовчати:

– Думаю, це не зовсім справедливо. – Каратаєв глянув на Лесика, шукаючи у нього підтримки. – Це наша спільна справа і ми тут на рівних умовах. Тому і ділити потрібно порівну. Нас троє, значить кожен повинен отримати третину.

– Я погоджуюся з Вадимом. – Лесик першим підняти це питання не смів, але коли запротестував Каратаєв, то звісно ж його підтримав. – Вадим має рацію. Потрібно ділити усе порівну, тобто кожному по третині.

– Гаразд, я не жадібний. – Гарник якось підозріло дуже швидко вламався. Він вирішив не загострювати суперечки, але в свою чергу висунув свої вимоги. – Але якщо ділимо гроші порівну, тоді й усю роботу теж виконуємо порівну.

– Звичайно що так. – погодився Каратаєв. – По іншому й бути не може.

– От і чудово. – Степан переклав свою барсетку з лівої руки у праву. – Надіюсь, у вас не має заперечень, що поки що основну роботу виконую я.

– І що це ти виконуєш? – здивувався Вадим. – Ми ж іще нічого по суті не починали робити.

– Як це нічого? – злегка обурився Гарник. – Ви поки що і справді і палець об палець не вдарили. Але я… Я висунув ідею. Я підготував план пограбування, з яким ви уже погодилися. Чи розумова праця у вас не рахується?

– Та чого не рахується? – Каратаєв зрозумів, що був не правий.

– Ми надолужимо. – у суперечку вклинився Лесик. – Ти кажи що робити і ми все будемо виконувати.

– Оце вже інша справа. – гнів Гарника раптово розвіявся. – На порядку денному два питання – це зброя і автомобіль. Хочу щоб ви взяли активну участь у їх вирішенні. У кого які пропозиції, побажання?

– По автомобілю я уже говорив. – озвався Лесик. – Через крадіжку автівки можна провалити усю справу.

– Але нам по-любому потрібна машина. – наголосив Гарник.

– Я розумію. – не здавався Лесик і висловив свою пропозицію. – Можливо краще на базарі купити ходжений автомобіль. До речі, і автомат теж можна купити на чорному ринку.

– Степане, як не крути, а він тут правий. – Каратаєв кинув слівце на підтримку Петра.

– Можливо. – Гарник поки що не став заперечувати. – А гроші у вас є? За що ви збираєтеся купувати автомат і машину?

Лесик відразу ж принишк. А Каратаєв спробував відстоювати цю ідею:

– Так можна, наприклад, десь позичити. А потім провернемо усе діло і повернемо.

– Брати позику, розраховуючи на гроші, яких у нас іще немає – це несерйозна пропозиція. Такий підхід нікуди не годиться.

– А чого це не годиться? – не вгавав Каратаєв. – Ти що не впевнений в успіху справи.

– Впевнений. Я якраз то і впевнений. Але вважаю, що це нехороша прикмета – брати кредити під гроші, яких у нас ще немає.

– Відколи це ти почав у прикмети вірити? – на устах Вадима з’явилася іронічна посмішка.

– Не важливо. Але тут вся справа не тільки в прикметах. Взагалі ідея купівлі як автомобіля, так і автомата не годиться. Пояснюю чому. Наприклад, у лісі, якийсь чисто випадковий «грибник» нас побачить. Ми будемо у масках. Наші обличчя він описати не зможе. Але він опише автомобіль. Марка, колір. Усе як годиться. Якщо буде уважним, то ще й номер запам’ятає. По автомобілю менти відразу вийдуть на власника. Навіть якщо ми купимо, але ще не перепишемо на себе. Тоді менти вийдуть на старого власника. А той їм складе смачненькі фотороботи наших облич. От і усе це ідеальне пограбування коту під хвіст.

– У тебе справді голова не тільки для кашкета. Працює те що треба. – розумові здібності Гарника нарешті визнав Каратаєв.

– Дещо схожа ситуація з автоматом. – додав Степан. – На чорному ринку ми можемо купити якогось пістолета, обріза. Але з автоматом військова мафія нас так просто не пустить у світ. За нами будуть стежити і потім або здадуть ментам, або, якщо взнають який куш ми зірвали, вимагатимуть поділитися. А з таблицею ділення у нас, як відомо, проблеми.

– Значить ти наполягаєш на тому, що авто потрібно таки вкрасти? А як тоді з автоматом?

– У нашій країні 40 % простих громадян, не крадуть, а підбирають те, що погано лежить. От хто вміє добре підбирати, той і живе зараз добре. Тому і я пропоную не вкрасти, а підібрати. У нас по селах в людей є повно автомобілів без документів. Після зникнення таких транспортних засобів людина не надто поспішатиме звертатися у міліцію. На руках у людей, особливо у тих, що зараз новими українцями зовуться, є повно незареєстрованої зброї. Після її зникнення навіть найкрутіший перець не побіжить у міліцію. Ось такі варіанти нам потрібно опрацьовувати.

– Ти нас переконав. – Лесик визнав свою помилку. – Маєш щось на приміті?

– Звичайно, що маю. – запевнив Гарник. – Автомобілем займатися іще рано. Але зброя – це якраз. Пора братися до неї. Тільки так, друзяки. Раз порівну, значить порівну. Я кидаю ідею – ви виконуєте.

Вадим і Петро лише переглянулися.