Читать книгу Кредо (збірник) - Шарлотта Робесп’єр - Страница 2

Вступ від авторки

Оглавление

Я думала, що час, який руйнує все, знищить і наклеп, що спотворив добрий образ мого нещасного брата Максиміліана. Минуло тридцять три роки [Цю частину «Спогадів Шарлотти Робесп’єр» було написано у 1827. – Л.[1]], як моїх двох братів було вбито. Виросло ціле покоління, а хибна думка про Максиміліана, замість того щоб поступитися місцем правді, лише поширюється і посилюється.

Я б дуже хотіла розвіяти цю страшенно упереджену думку, однак певні особи, які переймалися моїм становищем, порадили мені нічого не розповідати, бо це, певна річ, сприятиме тому, що мої свідчення буде взято під сумнів, а мене звинувачено в необ’єктивності. Я послухалася їхніх порад, і, мабуть, дарма. Я не знала, що мені приписували листи проти мого старшого брата, для того щоб посилити висунуті проти нього звинувачення.

Я не впевнена, що на мого молодшого брата було зведено наклеп, як і на Максиміліана, і навіть чути про таке не хочу. Але я знаю, що його вбили за те, що він сказав: «Я поділяю чесноти свого брата». Ця заява стала для нього смертним вироком… Якою ж мораллю керувалися люди, що прирекли на смерть найзавзятіших демократів?

Та їм цього було замало, і вони продовжили переслідувати свої жертви навіть після того, як поклали їх у могилу. Стративши добру людину, непідкупного Максиміліана, кати взялися його звинувачувати з такою завзятістю, що мій бідний брат виглядав негідником не лише на батьківщині, але й в інших країнах. Вони скрізь виливали на нього свою жовч: у брудних пасквілях, газетах, біографіях і навіть у романах. Вони доклали всіх зусиль, щоб ввести в оману більшість народу, укупі з мислителями, які неминуче б відкрили собі очі на правду, якби захотіли взяти на себе клопіт відділити її від безглуздої та ганебної брехні, що очорнила пам’ять про моїх братів.

Негідники більше переймалися, як поширити брехню, ніж тим, як докопатися до правди.

Утім, я не можу повірити, що серед стількох людей, завжди готових прийняти хибну думку, не знайшлося принаймні декількох, які не готові судити інших, які задумаються над безглуздістю звинувачень, що нависли над моїми братами. Звинувачень, які позбавлені доказів і базуються лише на неприязні їхніх ворогів.

Правда для одних неприємна, інші до неї байдужі. Ось чому її приховують століттями. Честь і хвала вільним від пересуду душам, що присвячують себе торжеству правди.

Якщо існують люди, які були зацікавлені очорнити моїх братів, викривити їхні наміри, то принаймні наступні покоління, які мають виключне право давати оцінку видатним особистостям, доведуть їхню невинуватість і відновлять факти з правдивої точки зору. Тим, хто вперто дотримується хибної думки про моїх братів і попри всю очевидність вважає, що вони заслуговують на суворий осуд, що все ще поширений в багатьох головах, варто було б замислитися хоча б над тим, що двоє людей, які усе своє життя практикували добропорядність, не могли зненацька стати негідниками. Великий поет мав рацію, коли казав:

Ти знаєш: хто в гріхи великі вдатись має,

Той завжди з огріхів маленьких починає,

Хто має Божеський закон переступить,

Той приписи земні порушує щомить,

Бо, як приречено від мудрої природи,

Ведуть до злочину помилок довгі сходи.

Ніколи ще ясних невиннощів чоло

Не повивалося одразу в темне зло.


Расін. Федра (переклад М. Рильського)

О брате мій, Максиміліане! Якби, віддаючи данину твоїй пам’яті, я могла передати усім чесним і добропорядним душам такі переконання і погляди, які були у тебе! Від самого народження ти не припиняв дотримуватися справедливості і проявляв її гідними похвали вчинками. Про це знають і можуть підтвердити усі, хто був з тобою знайомий, проте, досі ніхто з них не наважився сказати – такого великого страху нагнали на них твої вороги. Ах! Якби у душах твоїх наклепників залишились хоч якісь людські почуття, вони б розривалися від каяття!

О брати мої! Мої дорогі й бідолашні брати! Скільки ж вам довелося страждати, бачачи у людях стільки підступності! Ви б страждали ще більше, якби знали, що брехня ваших ворогів увінчалася успіхом, на який вони сподівалися. Та ви не могли такого передбачити: ваша совість запевнила вас, що ніщо не здатне заплямувати добре ім’я. Щаслива безтурботність, яка не знайома негідникам! Єдине, чого вони не змогли вас позбавити, і єдина втіха сестри, яка вас шанує і за вами плаче.

1

Л. – Альбер Лапонере, республіканець і полум’яний шанувальник Максиміліана Робесп’єра. Саме він переконав Шарлотту Робесп’єр написати спогади про її братів Максиміліана і Оґюстена, вождів Великої французької революції. Пізіше він написав статтю «Люди-принципи» (див. «Додаток 2, с. 186») – передмову до цих спогадів, які помістив як додаток до виданої ним збірки творів Максиміліана Робесп’єра. У тексті «Спогадів…» і далі містяться його примітки.

Кредо (збірник)

Подняться наверх