Читать книгу Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло - Страница 34

Отже, ви хочете, добродійко, щоб я повірила в доброчесність пана де Вальмона? Признаюся, що не можу на це зважитись і що мені так само важко вважати його порядною людиною на підставі одного лише факту, про який ви розповіли, як і визнати порочним яку-небудь благородну людину, дізнавшись про один лише непристойний її вчинок. Рід людський недосконалий ні в чому – ні в поганому, ні в хорошому. Негідник може мати свої чесноти, як і чесна людина – свої слабкості. Мені уявляється, що вважати це істиною тим більше важливо, що саме звідси випливає необхідність поблажливості до злих так само, як і до добрих, і що істина ця одних оберігає від гордині, а інших – од відчаю. Ви, напевно, визнаєте, що в цьому випадку я не дуже додержуюсь поблажливості, яку проповідую. Але я вважаю її лише згубною слабкістю, якщо вона веде до того, що ми починаємо однаково ставитись і до порочної, і до благородної людини.

Я не дозволю собі дошукуватися, з яких причин пан де Вальмон зробив свій вчинок. Готова вірити тому, що вони похвальні, як і сам цей вчинок. Але хіба, незважаючи на це, пан де Вальмон не займався все своє життя тим, що вносив до чесних сімей замішання, безчестя і ганьбу? Прислухайтеся, якщо хочете, до голосу нещасного, якому пан де Вальмон надав допомогу, але нехай голос цей не заглушає крики сотень жертв, яких він погубив. Якщо він, як ви кажете, лише приклад того, які небезпечні бувають зв’язки, то хіба від цього він сам перестає бути небезпечним? Ви вважаєте його здатним повернутися на шлях істинний? Нехай так; припустімо навіть, що диво це сталось. Але ж громадська думка буде, як і раніше, проти нього, і хіба цього недостатньо для того, щоб керувати вашою поведінкою? Тільки господові дано прощати в мить розкаяння: адже він читає в серцях. Але люди можуть судити про наміри лише за вчинками, й ніхто з них, утративши повагу інших людей, не має права скаржитися на законну недовіру, внаслідок якої втрачена повага відновлюється з такими труднощами. Подумайте особливо, юний друже мій, що іноді для того, щоб утратити її, досить лише удати, ніби занадто мало її цінуєш. І не вважайте таку суворість несправедливою, бо, з одного боку, є всі підстави вважати, що людина не відмовляється від такого цінного блага, якщо має право на нього претендувати, а з іншого боку, дійсно, той, кого не стримує ця потужна вузда, завжди перебуває ближче до зла. Адже саме такий вигляд мали б ви в очах товариства, якби у вас зав’язалася близька дружба з паном де Вальмоном, хоч якою б вона була невинною.

Мене налякала палкість, із якою ви його захищаєте, і тому я поспішаю передбачити вірогідні ваші заперечення. Ви назвете мені пані де Мертей, якій пробачили цей зв’язок. Ви запитаєте, чому я його приймаю. Ви скажете, що він не лише не знехтуваний порядними людьми, але що він прийнятий і навіть користується успіхом у так званому добірному товаристві. Я гадаю, що зможу відповісти вам на все.

Щодо пані де Мертей, то вона дійсно гідна всілякої поваги, має, можливо, лише той недолік, що надміру впевнена у власних силах: вона спритний візник, якому забавно їхати, маневруючи серед скель над прірвами, і якого виправдовує лише успіх.

Справедливо хвалити її за це, але небезпечно було б наслідувати її приклад: вона сама згодна з цим і засуджує себе. У міру того як збільшується її життєвий досвід, вона стає більш суворою, і я не побоюся запевнити вас, що в цьому разі вона була б зі мною згодна.

Щодо мене особисто, то я не виправдовуватиму себе більше, ніж інших. Звичайно, я приймаю пана де Вальмона, і він усіма прийнятий: це ще одна непослідовність разом із тисячею інших, які керують суспільством. Ви не гірше за мене знаєте, що всі помічають їх, нарікають на них і продовжують їм підкорятися. Пан де Вальмон – людина з хорошим ім’ям, великим достатком, безліччю приємних якостей – рано усвідомив, що для того, аби підпорядкувати собі товариство, досить уміти з однаковою спритністю користуватися похвалою і кепкуванням. Ніхто не володіє в такій мірі цим подвійним даром: за допомогою одного він спокушає, інший вселяє страх до нього. Його не шанують, але йому лестять. Таке його становище в нашому світі, який, скоріше, обережний, аніж мужній, вважає за краще не боротися з ним, а жити у мирі.

Але ні сама пані де Мертей і ніяка інша жінка, напевно, не наважилася б зачинитися десь у селі майже наодинці з такою людиною. І найскромнішій, найдоброзвичайнішій із усіх судилося подати приклад такої безтурботності! Пробачте мені це слово: воно продиктоване дружбою. Милий мій друже, сама ваша чесність, вселяючи вам відчуття безпеки, зраджує вас. Подумайте, що суддями будуть, з одного боку, люди легковажні, несхильні вірити в доброчесність, якої їм не виявити у своєму середовищі, а з іншого – зловмисні, які робитимуть вигляд, що не вірять у неї, щоб помститися вам за те, що ви її маєте. Подумайте: на те, що ви нині робите, не зважилися б і багато чоловіків. Дійсно, серед молодих людей, чиїм занадто вже безперечним оракулом є пан де Вальмон, найбільш розсудливі побоюються здаватися занадто близько пов’язаними з ним. А ви, ви цього не боїтесь! Ах, повертайтеся, повертайтеся швидше, заклинаю вас… Якщо аргументів моїх недостатньо, щоб переконати вас, поступіться хоча б моєму дружньому почуттю. Це воно змушує мене поновлювати наполягання, і воно має виправдати їх. Вам воно здасться занадто суворим, а я хотіла б, аби заклик його виявився зайвим. Але я вважаю за краще, щоб ви більше скаржилися на надмірну дбайливість моєї дружби, ніж на її недбалість.

Із ***, 24 серпня 17…