Читать книгу Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло - Страница 41

На мене налягають смуток і тривога, дорога моя Софі. Майже всю ніч я проплакала. Не те щоб наразі я не була щаслива, але тільки я передбачаю, що це ненадовго.

Учора я була в Опері з пані де Мертей; ми багато говорили щодо мого заміжжя, і нічого хорошого я від неї не дізналася. Вийти я маю за графа де Жеркура, і це буде в жовтні. Він багатий, знатний, командує полком. Поки що все це чудово. Але, по-перше, він старий: уяви собі, йому не менше тридцяти шести років! І, крім того, пані де Мертей говорить, що він чоловік похмурий, суворий, і вона побоюється, що щаслива я з ним не буду. Я навіть помітила, що вона в цьому цілком упевнена, а прямо говорити не хоче, щоб не засмучувати мене. Майже ввесь вечір вона говорила мені про обов’язок дружин по відношенню до чоловіків. Вона визнає, що пан де Жеркур людина зовсім неприємна, та все ж каже, що я змушена буду любити його. І ще вона сказала, що, коли я вийду заміж, мені вже не можна буде любити кавалера Дансені. Та хіба ж це можливо! О, запевняю тебе, я його завжди любитиму. Знаєш, я вже б вважала за краще зовсім не виходити заміж. Нехай цей пан де Жеркур влаштовується, як знає, я ж його не шукала. Нині він на Корсиці,[24] дуже далеко звідси; нехай би він там залишався десять років. Якби я не боялася опинитись у монастирі, я б уже сказала мамі, що не піду за нього. Але це було б тільки гірше. Не знаю, справді, що й робити. Я відчуваю, що ніколи не любила пана Дансені так, як зараз, і коли подумаю, що мені залишається тільки місяць жити по-старому, у мене на очі негайно ж навертаються сльози. Єдина моя втіха – дружба з пані де Мертей. У неї таке добре серце! Вона поділяє всі мої прикрості й така мила, що коли я з нею, то майже перестаю про них думати. До того ж вона мені дуже корисна, бо тій малості, що я знаю, навчила мене вона, і вона така добра, що мені ніскільки не соромно ділитися з нею всіма моїми думками. Якщо вона вважатиме що-небудь негарним, то іноді й покартає мене, але ласкаво, а потім я цілую її від щирого серця, поки вона не перестане гніватись. Її ж я вже можу любити, скільки захочу, і нічого поганого тут не буде, чому я страшенно рада. Проте ми умовилися, що я не показуватиму, як сильно люблю її, на людях, особливо ж при мамі, щоб вона нічого не запідозрила із приводу кавалера Дансені. Запевняю тебе, що якби я могла завжди жити, як тепер, мені здається, я була б зовсім щаслива. Тільки ось цей осоружний пан де Жеркур… Але не згадуватиму більше про нього, а то знову засумую. Замість того сяду писати кавалерові Дансені: говоритиму йому тільки про свою любов, а не про прикрості, оскільки не хочу засмучувати його. Прощавай, мій милий друже. Ти сама бачиш, що скаржитися тобі нема на що і, незважаючи на мою зайнятість, як ти висловлюєшся, в мене залишається час і любити тебе, і писати тобі.[25]

Із ***, 27 серпня 17…