Читать книгу Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло - Страница 38

Із кожним днем, добродійко, посилюється ваша суворість, і, смію сказати, ви, мабуть, менше страшитеся бути несправедливою, ніж виявити поблажливість. Після того, як ви засудили мене, навіть не вислухавши, ви, мабуть, відчули, що вам простіше буде не читати моїх аргументів, аніж відповідати на них. Ви вперто відмовляєтеся приймати мої листи і з презирством повертаєте їх. Ви, врешті-решт, змушуєте мене хитрувати саме тоді, коли єдина моя мета – переконати вас у моєму щиросерді. Ви довели мене до необхідності захищатись, і нехай це буде достатнім вибаченням для тих засобів захисту, до яких я удаюся. Крім того, щирість мого почуття переконує мене, що для його виправдання у ваших очах досить буде, якщо ви краще про нього дізнаєтесь, і лише тому я дозволив собі цю невелику хитрість. Смію сподіватися також, що ви мені її пробачите і вас не здивує, що любов винахідливіша у способах виявити себе, ніж байдужість – у перешкодах, які вона ставить любові.

Дозвольте ж, добродійко, серцю моєму до кінця відкритися перед вами. Воно належить вам, і треба, щоб ви його знали.

Приїхавши до пані де Розмонд, я ні в щонайменшій мірі не передбачав долі, яка мене очікує. Я уявлення не мав, що ви в неї гостюєте, і з властивою мені правдивістю додам, що, якби я навіть знав про це, мій душевний спокій зовсім не був би порушений. Не те щоб я не віддавав красі вашій того належного, в чому їй неможливо відмовити, але, звиклий до того, щоб відчувати самі тільки бажання і віддаватися лише тим із них, які заохочує надія, я не знав мук справжньої любові.

Ви були свідком наполегливих прохань і умовлянь пані де Розмонд, що бажала утримати мене на деякий час. Я вже провів один день у вашому товаристві; проте я поступився, або ж мені здавалося, що я поступився лише природному і законному прагненню виявити увагу шанованій мною родичці. Спосіб життя, який ми тут вели, певна річ, дуже відрізнявся від звичного для мене. Проте я без ніяких зусиль пристосувався до нього, і, не намагаючись розібратися в причинах зміни, що сталася в мені, я знову ж таки приписував її лише легкості свого характеру, про яку, здається, вам уже говорив.

На нещастя (але чому це мусило бути нещастям?), ближче познайомившись із вами, я незабаром зрозумів, що чарівливий образ, що вразив мене спочатку, був найменшим із ваших достоїнств: ангельська душа ваша здивувала, підкорила мою душу. Я захоплювався красою, я почав поклонятися доброчесності. Не претендуючи на володіння вами, я прагнув вас заслужити. Просячи вашої поблажливості за минуле, я мріяв про співчуття на майбутнє. Я шукав його у ваших розмовах, підстерігав у погляді, в цьому погляді, що виділяв отруту тим згубніше, що виливалася вона не навмисно, а приймалася мною без усякої підозри.

Тоді й пізнав я любов. Але який далекий був я від того, щоб на це скаржитися! Твердо вирішивши накласти на неї печать мовчання, я без побоювань і нестримно віддався цьому солодкому почуттю. З кожним днем влада його наді мною збільшувалася. Незабаром радість бачити вас перетворилася для мене на необхідність. Варто було вам на мить віддалитись, і серце моє стискала туга; від звуку кроків, що сповіщали мені про ваше повернення, воно радісно тремтіло. Я існував лише завдяки вам і для вас. І все-таки, – закликаю вас же у свідки – посеред жвавих ігор або в запалі бесіди про речі значні чи вирвалось у мене коли-небудь хоч одне слово, яке видавало б таємницю мого серця?

Нарешті настав день, що поклав початок моєму нещастю, і з волі якогось незбагненного фатуму сигналом для нього став великодушний вчинок. Так, добродійко, саме серед бідняків, яким я надав допомогу, ви, піддавшись благородній чутливості, яка прикрашає саму красу і робить іще дорогоціннішою доброчесність, ви остаточно збентежили серце, і без того сп’яніле із нестримної любові. Можливо, ви пригадаєте, яка заклопотаність охопила мене після повернення? Та ба! Я намагався боротися з потягом, який ставав уже сильнішим за мене.

Після того, як сили мої вже вичерпалися в нерівній боротьбі, випадок, якого не можна було передбачити, залишив мене наодинці з вами. Тут – признаюся в цьому – я піддався спокусі. Переповнене серце моє не змогло стримати розмов і сліз. Але хіба це злочин? А якщо й так, то хіба я недостатньо покараний за нього жорстокими муками, які змагають мене?

Знищуваний безнадійною любов’ю, я благаю вас про жалість, а у відповідь отримую ненависть. У мене немає іншого щастя, як бачити вас, очі мої мимоволі звертаються до вас, але я тремчу при думці, що можу зустрітися з вами поглядом. Ви повергли мене в тяжкий стан: удень я стараюся не виявляти своїх мук, а ночами зазнаю їх. Ви ж у своєму незворушному спокої довідуєтеся про ці страждання лише остільки, оскільки є їх причиною, і радієте їм. І при цьому скарги виходять від вас, а виправдовуватися змушений я.

Одначе ж така, добродійко, правдива розповідь про те, що ви іменуєте моїми гріхами, і що, можливо, справедливіше було б назвати лихом. Чиста, щира любов, незмінна шанобливість, цілковита покірність – ось почуття, мені вами навіяні! Я не побоявся б повергнути їх навіть перед божеством. О ви, краще його творіння, наслідуйте його в милосерді! Подумайте про мої жорстокі муки, подумайте особливо про те, що завдяки вам розриваюся я між відчаєм і блаженством і що перше ж вимовлене вами слово назавжди вирішить мою долю.

Із ***, 23 серпня 17…