Читать книгу Сплячі красуні - Стивен Кинг - Страница 15

Вона була вже на півдорозі до припаркованого на заїзді крузера, коли усвідомила, що на неї уважно дивиться Антон Дубчек. М’язи грудей блищать, штани (ледь-ледь) тримаються на рангоуті тазових кісток – цей чистильник басейнів мав такий вигляд, неначе на кастингу травневого пінап-боя для календаря «Чіппендейлз»34. Він стояв на тротуарі біля свого вена, дістаючи з машини якесь знаряддя для чистки басейну. «Антон – басейновик» оголошував напис флорентійським курсивом на борту.

– На що це ти так роздивляєшся?

– Ранкове сяйво, – промовив Антон і подарував їй сліпучу усмішку, яка, либонь, причаровувала кожну барменку в Три-Окружжі.

Вона опустила очі й побачила, що не застебнула і не заправила в штани свою сорочку. Простий білий бюстгальтер на Лайлі виказував значно менше, ніж кожен з ліфчиків її двох бікіні (і значно менш гламурно), але щось таке малося в чоловіків до нижньої білизни; побачить дівчину в ліфчику, і це для нього наче п’ятдесят баксів виграв по п’ятидоларовій скретч-картці в лотереї «Долари-З-Землі»35. Чорти забирай, Мадонна колись собі кар’єру на цьому збудувала. Мабуть, ще до того, як народився цей Антон, усвідомила Лайла.

– І ця фраза працює, Антоне? – застібаючись і заправляючись. – Досі?

Його усмішка стала ще ширшою.

– Ви б здивувались, як.

Ах, які білі зуби. Їй і не дивно.

– Якщо захочеш випити газованки, задні двері не замкнені. Замкни їх за собою, коли виходитимеш, гаразд?

– Прийнято до виконання, – віддав він хвацький салют. – Й жодного пива. Ще зарано навіть для тебе.

– Десь завжди п’ята годи…36

– Позбав мене від слів пісень, Антоне. Ніч видалася довгою, і якщо не пощастить трохи десь подрімати, в мене попереду довгий день.

– І це прийняв також. Але ж, агов, шерифе, маю погану новину: майже певен, отам у вас голландщина в’язів37. Хочете, я дам вам телефон мого спеца з дерев?

– Як знаєш, дякую.

Лайлі до лампочки були ті дерева, особливо сьогодні, хоча вона змушена оцінити глибину недобрих збігів: власна брехня, замовчування Клінта, виснаженість, пожежа, трупи, а тепер ще й хворі дерева – хоча ще й дев’ятої ранку нема. Єдине, чого не вистачає: щоб Джаред зламав собі руку чи ще щось, і тоді Лайла не матиме вибору, окрім як піти до Святого Луки й прохати отця Лафферті взяти її на сповідь.

Здавши задом із заїзду, вона вирушила на схід по Тримейнстрит, загальмувала по-каліфорнійському38 (за що, якби не була шерифом, отримала б штрафний талон), побачила там, у напрямку 17-го шосе, дим і ввімкнула свою світломузику. Сирену приберегла для тих трьох кварталів, що складали центр Дулінга. Щоб у всіх там зайнявся дух.