Читать книгу Сплячі красуні - Стивен Кинг - Страница 18

Євка стояла між двох штабелів щойно напиляних соснових дощок у лівому кутку Адамсової лісопильні, коли повз пронісся Четвертий Патруль. Її не видно було роззявам, які скупчилися напроти головної будівлі, але видно було з шосе. Утім, патрульні не звернули на неї уваги, хоча на тілі в неї досі не було нічого, крім сорочки Трумена Мейвезера і крові Трумена Мейвезера на її обличчі та руках. Очі копів були націлені тільки на дим, що здіймався на краю геть сухого лісу.

Здвигнувшись уперед, Террі Кумс показав:

– Бачиш оту велику скелю, де аерозолем намальовано: «ТІФФАНІ ДЖОНС СМОКЧЕ»?

– Ну.

– За нею побачиш ґрунтовку. Повернеш туди.

– Ти певен? – запитав Роджер Елвей. – Здається, дим щонайменше на милю далі.

– Повір мені. Я тут бував раніше, коли ще Мейвезер вважав себе повносправним трейлерним сутенером і джентльменом, який у вільний час вирощує траву. Гадаю, він піднявся вище у цім світі.

Патруль Чотири занесло на путівці, та потім колеса вчепилися в дорогу. Роджер правив уперед на сорока, перевальцем, попри жорстку підвіску, казенна машина інколи чіпляла дном ґрунт. Високе лабуззя, яким поріс центральний бурт цієї просіки, скреготіло об ходову. Тепер вони вже відчували запах диму.

Террі вхопив мікрофон.

– Патруль Чотири Базі. Базо, це Патруль Чотири.

– Четвертий, це База, – відповіла Лінні.

– Ми будемо на місці хвилини за три, якщо Роджер не доправить нас у рівчак. – Роджер відірвав одну руку від керма на мить, достатню щоб тицьнути напарнику пальця. – Як там справи в пожежній частині?

– Вони виводять усі чотири машини, плюс виїжджає швидка. Дехто з волонтерів – також. Мусять з’явитися відразу за вами. Дивіться десь там ту Пані Ейвон.

– Пані Ейвон, ясно. Четвертий, відбій.

Террі вставив мікрофона в держак, якраз коли їхній крузер підстрибнув, опинившись на мить у повітрі. Роджер юзом зупинив машину. Дорога попереду була захаращена уламками рифленої покрівлі, розірваних газових балонів, пластикових каністр, шматками паперу – дещо з того ще тліло. Він помітив якесь чорно-біле кружальце, схоже на регулятор пічки.

Одна стіна сараю відвалилася, прихилившись до сухого дерева, яке палало, наче смолоскип. Також горіли найближчі до тилу сараю сосни. Так само – й кущі край дороги.

Рвонувши кришку багажника, Роджер вхопив вогнегасника і почав поливати білою піною підлісок. Террі дістав протипожежне полотно і почав ляпати ним по палаючих уламках на дорозі. Скоро тут будуть пожежники, головне зараз – не дати поширитися вогню.

Із вогнегасником в руках підбіг Роджер.

– У мене вже порожньо, а те, що ти робиш, – до сраки. Мо-же, вшиваймося звідси, поки нас не облягло ззаду, як думаєш?

– Я думаю, це чудова ідея. Ану погляньмо, що там в шале Мейвезера.

Піт бісеринами скочувався з чола Роджера і зблискував у рідкому волоссі його блідо-жовтої стрижки «під їжачка». Він глянув скоса:

– У якому ще желе?

Террі подобався його напарник, загалом так, але він не хотів би мати його в своїй команді з квіз-боулу в «Рипливому колесі»39 по середах.

– Вези, не переймайся.

Роджер стрибнув за кермо. Террі сковзнув на пасажирське сидіння. За сорок ярдів позаду них з-за повороту, похитуючись, виїхала одна з Дулінгських пожежних машин, її високі борти дряпали гілки дерев, які товпилися вздовж дороги. Террі помахав пожежникам, а потім відімкнув сховану під панеллю рушницю.

Вони прибули на галявину, де стояв на домкратах трейлер, химерно пофарбований під бірюзову акваріумну ринь. Сходи – бетонні блоки. Поряд стояв поїдений іржею «Ф-150»40 з парою спущених коліс. Якась жінка щулилася в його задніх дверях, мишасто-брунатне волосся затуляло її обличчя. Вона була одягнена в джинси і гальтер-топ41. Більшу частину її видимої шкіри прикрашало татуювання. Террі зміг прочитати слово LOVE, що збігало донизу по її правому передпліччю. Її босі ступні геть закаляні гряззю. Була вона миршавою до межі виснаження.

– Террі… – задихнувся повітрям Роджер і видав якийсь близький до відрижки горловий звук. – Ондечки.

Те, що побачив Террі, нагадало йому гру, якою він ще хлопчаком розважався на окружнім ярмарку. Якийсь чоловік виставляв голову крізь діру у вирізаній з картону фігурі Попая42, і всього за дайм43 в нього можна було кинути три пластикових пакетики з фарбованою водою. От тільки під головою, що стирчала зі стіни трейлера, була не червона вода.

Неосяжна втома сповнила Террі. Все його тіло немов набрало ваги, а нутрощі перетворилися на бетон. Він переживав подібне й раніше, здебільшого на місцях важких автомобільних аварій, і знав, що це відчуття минуще, але поки воно триває, це пекельно нестерпно. В такі моменти, коли дивишся на дитину, все ще пристебнуту в своєму автокрісельці, але все її тіло роздерте, наче мішок з білизною перед пранням… або, як от тепер, – на голову, що стирчить зі стіни трейлера, шкіра зі щік зідрана катастрофічним проломленням… загадуєшся – навіщо взагалі було створено цей світ. Добрих пригод завжди нестача, натомість всілякого паскудства – аж чортам тісно.

Жінка, що сиділа в дверях пікапа, підвела голову. Обличчя мала бліде, очі обведені темними колами. Вона простягнула до них руки, та зразу ж знову впустила їх собі на стегна, наче вони були занадто важкими, просто заважкими. Террі її знав – одна з дівчат Тру Мейвезера до того, як він цілком занурився в мет-бізнес. Можливо, вона досі лишалася тут, тому що її було підвищено до рівня квазі-подружки – якщо це можна назвати підвищенням.

Він вибрався з крузера. Дівчина зісковзнула зі свого сідала і впала б на коліна, якби Террі не підхопив її за поперек. Тіло під його пальцями було крижаним, і він відчував у ньому кожну кісточку. Тепер, зблизька, він побачив, що деякі з її тату – то насправді синці. Вона вчепилася в нього й почала плакати.

– Ну, заспокойся, – примовляв Террі. – Ну, заспокойся, дівчино. З тобою все гаразд. Що тут трапилося, все уже скінчилося.

За інших обставин єдину особу, що вижила, він вважав би головною підозрюваною, а всі ті нісенітниці про якусь Пані Ейвон – повним лайном, але цей мішок кісток в його руках ніколи б не пробив стіну трейлера головою отого парубка. Террі не знав, скільки часу ця дівчина преться на товарі Трумена, але в її теперішньому стані, подумав він, навіть для того, щоб просто висякатися, їй потрібні колосальні зусилля.

Підплив Роджер з дивно життєрадісним виразом обличчя.

– Це ви телефонували, мем?

– Так…

Роджер дістав свій блокнот.

– Ваше ім’я?

– Це Тіффані Джонс, – сказав Террі. – Так же, еге ж, Тіфф? – Ну. Я бачила вас раніше, сер. Коли я того разу приїхала забирати Тру з тюрми. Ви були тоді добрий. Я пам’ятаю.

– А цей парубок? Він хто? – махнув блокнотом Роджер на вистромлену голову – такий недбалий жест, наче він показав на якусь цікавину серед місцевого краєвиду, а не на вмертвлену людську особистість. Ця його байдужість була лячною… і Террі заздрив їй. Якби він міг призвичаїтися до таких видовищ так само легко, як Роджер, подумалося йому, він був би щасливішою людиною й, можливо, кращим поліціантом.

– Не знаю, – сказала Тіффані. – Він був просто другом Трума. Чи, може, кузеном. Він приїхав з Арканзасу минулого тижня. Чи, може, позаминулого.

Там, на дорозі, гукали пожежники й лящала вода – напевне, з пожежної цистерни; міський водогін сюди не доходив. На мить Террі побачив у повітрі веселку, що спливла вгору на тлі диму, який тепер побілішав.

Террі делікатно взяв Тіффані за тоненькі, як ломачки, зап’ястя й подивився в її налиті кров’ю очі.

– А як щодо тієї жінки, котра це зробила? Ти сказала диспетчерці, що це була якась жінка.

– Друг Тру назвав її Пані Ейвон, але вона точно була не з тих.

Дрібка емоційності пробилася крізь шок Тіффані. Вона випросталася й зі страхом роззирнулась довкола.

– Вона ж пішла? Правда? Краще б її не було тут.

– Яка вона на вигляд?

Тіффані похитала головою.

– Я не пам’ятаю. Але вона вкрала сорочку Тру. Здається, попід сорочкою вона була г-гола.

Очі її безвільно зімкнулися, потім розплющились знов. Террі впізнав характерні ознаки. Спершу психологічна травма від негаданої жорстокої події, потім істеричний дзвінок на 911, а тепер посттравматичний шок. Плюс до цього ті бозна-які наркотики, що вона приймала, і скільки часу вона їх приймала. Ліфт угору, ліфт униз. На його думку, Трумен Мейвезер, Тіффані і арканзаський кузен Трумена Мейвезера зависали доби зо три.

– Тіфф, я хочу, щоб ти посиділа в крузері, поки ми з напарником тут усе роздивимося. Сідай просто тут, позаду. Відпочинь.

– Сонний час, дівуле, – підтакнув Роджер, вишкіряючись, і на якусь мить Террі відчув майже невідпорне прагнення завдати гарту його ґрунтовній сраці.

Натомість він тримав відчиненими для неї двері крузера, і це викликало ще один спомин: той лімузин, який він орендував, щоб поїхати ним на випускний з Мері Джин Стакі. Мері в рожевій сукні без бретельок, з пишними рукавами, той букетик, який він причепив їй на зап’ясток; себе у взятому напрокат смокінгу. Це було в ту золоту епоху, ще до того, як він уперше побачив білоокий труп гарної дівчини з кратером від шротового заряду в її грудях, або чоловіка, який повісився в себе на сіннику, або присаджену на мет проститутку з запалими очима, яка мала такий вигляд, ніби їй залишилося шість місяців життя.

«Я занадто старий для цієї роботи, – подумав Террі. – Треба на пенсію».

Йому було сорок п’ять.