Читать книгу Воно (кінообкладинка) - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Stephen King - Страница 17

До того як у його життя увійшов Ейдріан Меллон, Дон не полишав планів покинути Деррі. Він прожив там три роки, бо підписався був на трирічну оренду квартири з найфантастичнішим у світі видом на річку, але тепер оренда вже скоро закінчувалася, і Дон був тому радий. Не буде більше довгих поїздок у Бенгор40 і назад. Не буде більше химерних навіянь – у Деррі, сказав він одного разу Ейдріану, завжди таке відчуття, ніби дзиґар пробиває тринадцятий удар. Ейдріан міг вважати Деррі чудовим містом, але Дона воно лякало. І не тільки через суворо гомофобське ставлення – ставлення, що однозначно виражалося як міськими проповідниками, так і графіті у Бессі-парку, – але то було єдине, на що він міг показати пальцем. Ейдріан сміявся.

– Доне, у кожному місті Америки є контингент, що ненавидить ґейський люд, – сказав він. – Не кажи мені, ніби ти цього не знаєш. Зараз врешті-решт епоха Ронні Дебіла й Філіс Кімнатної Мухи.

– Ходімо, прогуляєшся зі мною по Бессі-парку, – запропонував йому Дон, побачивши, що Ейдріан дійсно щиро вірить у те, що каже (а каже він, що Деррі не гірше за будь-яке інше величеньке провінційне місто). – Я хочу тобі дещо показати, коханий мій.

Вони поїхали в Бессі-парк машиною – це було в середині червня, приблизно за місяць до вбивства Ейдріана, розказував копам Дон. Він повів Ейдріана в темний притінок Мосту Поцілунків, що слабенько тхнув чимсь невизначено-неприємним. Показав там на одне графіті. Ейдріану довелося запалити сірника й тримати його під тим написом, щоб його прочитати.

ПІДАРЕ, ПОКАЖИ МЕНІ СВІЙ ХЕР, І Я ТОБІ ЙОГО ВІДРІЖУ.

– Я знаю, як люди ставляться до ґеїв, – сказав спокійно Дон. – Ще підлітком мене якось побили на зупинці ваговозів у Дейтоні41; певні хлопці в Портленді підпалили мені туфлі перед одним сандвіч-кафе, а той жирний коп сидів у своєму крузері й реготав. Я багато бачив… але ніколи не бачив нічого такого, як це. Подивися далі. Переконайся сам.

Наступний сірник виявив:

ЗАБИТИ ЦВЯХИ В ОЧІ ВСІМ ГОМІКАМ (РАДИ БОГА)!

Хто б не писав ці настанови, він фундаментально-глибоко божевільний. Мені було б спокійніше, якби я думав, що це пише тільки одна людина, якийсь окремий хворий, але… – Дон звільна змахнув рукою в глиб усього прогону Мосту Поцілунків. – Там ще багато такого… і я просто не думаю, що це все зробила єдина людина. Тому-то я й хочу поїхати з Деррі, Ейді. Схоже, що надто багато місцин і надто багато людей хворі на це фундаментально глибоке божевілля.

– Ну, зачекай лишень, поки я закінчу свій роман, окей? Прошу. Жовтень, не пізніше, я обіцяю. Повітря тут краще.

– Звідки йому було знати, що стерегтися йому варто води, – гірко промовив Дон Хагарті.