Читать книгу Вітер у замкову шпарину. Темна вежа IV (продовження) - Стивен Кинг - Страница 12

Ліси відступили, і дорога поширшала – перетворилася на колишню головну вулицю села. Саме село виглядало занедбаною пусткою, що на чверть милі розкинулася обабіч дороги. Були там і будинки, і крамниці, але тепер годі було відрізнити одні від інших. Усі споруди стали перекошеними оболонками, що порожньо витріщалися темними вікнами, в яких колись могли бути шибки. Єдиний виняток стояв на південному боці міста. Тут заросла центральна вулиця розбігалася на дві доріжки й обгинала невисоку, схожу на бункер будівлю з сірого буту. Вона тонула в розбуялих чагарниках і частково ховалася за молодими ялинками, які, мабуть, виросли відтоді, як Чучмек покинули люди. Коріння вже пробиралося у фундамент молитовного дому. З плином часу воно зруйнує його, а єдине, чого в Серединному світі було вдосталь, – це час.

– Щодо дров старий мав рацію. – Едді підняв товсту обвітрену дошку і поклав її на бильця Сюзанниного візка, наче саморобний столик. – У нас їх буде повно. – Він кинув швидкий погляд на Джейкового пухнастого друга, котрий знову швидко-швидко крутився по колу. – Звісно, якщо в нас буде час їх назбирати.

– Підемо збирати, щойно пересвідчимося, що цей кам’яний будинок у нашому розпорядженні, – сказав Роланд. – Ходімо швидше.