Читать книгу Вітер у замкову шпарину. Темна вежа IV (продовження) - Стивен Кинг - Страница 14

Міська криниця була з іншого боку молитовного дому, на міському пасовиську – як зрозумів Едді, колись там був саме вигін. Мотузки, що висіла колись на барабані з ручкою під напівзогнилим дашком колодязя, давно не було, але проблеми це не становило. У їхніх ґунна десь був моток хорошої мотузки.

– Проблема в тому, – сказав Едді, – що нам нема чого прив’язати до кінця мотузки. Мабуть, можна взяти у Роланда його стару сідельну сумку…

– А це що, зайчику? – Сюзанна показувала на ділянку високої трави й кущів ожини ліворуч від криниці.

– Я не бачу… – Та потім він роздивився. Відблиск іржавого металу. Намагаючись якнайменше подряпатися колючками, Едді засунув руку в чагарі й, застогнавши від зусилля, витяг іржаве відро зі жмутом засохлого плюща всередині. На відрі навіть була ручка.

– Дай подивлюся, – попросила Сюзанна.

Він викинув плющ і простягнув їй відро. Вона випробувала ручку, але та одразу ж зламалася, навіть не клацнувши, а тихо, слабенько зітхнувши. Сюзанна сконфужено глянула на Едді і знизала плечима.

– Та нічо, – сказав він. – Добре, що зараз, а не тоді, коли воно було б у воді. – Він викинув ручку, відрізав шмат своєї мотузки, розплів зовнішні пасма, щоб стала тонша, і просунув у дірки, в яких трималася стара ручка відра.

– Непогано, – похвалила Сюзанна. – Ти доволі вправний, як на білого хлопчика. – Вона зазирнула через край колодязя. – Бачу воду. І десяти футів углиб немає. Ооо, здається, холодна.

– Сажотрусам права вибору не давали, – сказав Едді.

Відро шубовснуло у воду, нахилилося, і в нього потекла вода. Коли відро зникло під поверхнею води, Едді витяг його з колодязя. У тих місцях, де метал проїла іржа, трохи підтікало, проте дірочки були малі. Едді зняв сорочку, намочив її у воді й узявся обмивати Сюзанні лице.

– Ой, Божечку! – вигукнув він. – Я бачу дівчинку!

Вона взяла у нього зібгану сорочку, прополоскала, викрутила і стала обтирати собі руки.

– Принаймні я відкрила чортів димохід. Можете набрати ще води, коли я змию з себе цей пекельний кошмар, а коли розпалимо вогнище, я зможу помитися у теплій…

Далеко на північному заході пролунав тихий загрозливий хрускіт. Після паузи – ще один. Ще кілька, і за ними – ціла канонада, що марширувала у їхній бік, наче колона солдатів. Усі вражено перезирнулися.

Едді, голий по пояс, зайшов ззаду за коляску.

– Думаю, нам варто поквапитися.

Віддалік (але вже значно ближче) розлягалися такі звуки, наче йшла війна.

– Мабуть, ти правий, – кивнула Сюзанна.