Читать книгу Чаклун та сфера. Темна вежа IV - Стивен Кинг, Клайв Баркер, Stephen King - Страница 6

«Чаклун та сфера» – четвертий том довжелезного циклу, джерелом натхнення для якого стала епічна поема Роберта Браунінґа «Чайльд Роланд до Вежі Темної прийшов».

У першому томі, що має назву «Стрілець», розповідається про те, як Роланд із Ґілеаду переслідує й нарешті наздоганяє Волтера – чоловіка в чорному, який вдає з себе друга Роландового батька, але насправді прислуговується могутньому чаклунові Мартену. Втім, упіймати це напівлюдське створіння – не остаточна мета Роланда, це радше засіб досягти мети: стрілець хоче добутися Темної вежі, де сподівається зупинити прискорене руйнування Серединного світу, можливо, навіть повернути його у зворотний бік.

Роланд – лицар, останній зі своєї когорти, лицар, одержимий Вежею, яка стала для нього єдиною метою існування. Саме таким він постає перед нами вперше. Ми дізнаємося, що він був змушений рано пройти випробування на дорослість – його спонукав до цього Мартен, який звабив Роландову матір, зробивши її своєю коханкою. Мартен щиро сподівається, що Роланд не витримає випробування і його відішлють «на захід», а батькові револьвери назавжди зостануться тільки в мріях хлопця. Проте Роланд ущент руйнує Мартенові плани, бо гідно витримує випробування… здебільшого тому, що мудро обрав собі зброю.

Ми також знаємо, що у якийсь дивний і страшний спосіб світ Роланда у своїй основі пов’язаний із нашим. Спершу цей зв’язок виринає на поверхню, коли на придорожній станції в пустелі Роланд зустрічає Джейка, хлопчика з Нью-Йорка 1977 року. З нашого світу відкриваються проходи в світ Роланда, і, як виявляється, одним із таких проходів є смерть. Саме через неї Джейк потрапляє до Серединного світу – його штовхають на проїжджу частину Сорок третьої вулиці, де хлопчика розчавлює колесами автомобіль. Його вбивцею став чоловік на ім’я Джек Морт… але тільки тієї миті його свідомістю керував інший – старий Роландів ворог, Волтер.

Та не встигають Джейк із Роландом дістатися до Волтера, як хлопчик знову помирає. Цього разу через Роланда: поставши перед вибором між своїм символічним сином і Темною Вежею, стрілець обирає Вежу. Перед тим, як впасти у прірву, Джейк каже: «Вперед. Цей світ не єдиний, існують інші».

Фінальне протистояння між Роландом і Волтером відбувається неподалік Західного моря. У довгу ніч розмови чоловік у чорному пророкує Роландове майбутнє за допомогою дивної колоди карт таро. Особливу увагу Роланд мусить звернути на три карти – В’язня, Даму тіней і Смерть («але не для тебе, стрільцю»).

Другий том, «Крізь час», починається на березі Західного моря невдовзі після того, як Роланд прокидається після сутички з запеклим ворогом і бачить, що Волтер давно мертвий, перетворився на мощі там, де й без того повно кісток. На виснаженого стрільця нападає орда зажерливих «омаромонстрів», і, не встигаючи порятуватися втечею, він зазнає тяжких поранень та втрачає два пальці правої руки. Отрута від укусів потрапляє в кров, і, просуваючись на північ узбережжям Західного моря, Роланд слабне. Можливо, смерть уже дихає йому в потилицю.

Дорогою він натрапляє на троє дверей, які стоять просто на пляжі. Вони відчиняються в місто нашого світу, Нью-Йорк, у три різні часові проміжки. З 1987 року Роланд видобуває Едді Діна, в’язня, бранця героїну. З 1964-го – Одетту Сюзанну Голмс, жінку, що втратила нижні кінцівки під колесами поїзда метро… і то не був нещасний випадок. Вона достоту Дама тіней, бо всередині молодої чорношкірої активістки руху за права людини, якою її знають друзі, криється друге «я» – злобна істота на ім’я Детта Волкер. І коли Роланд видобуває її в Серединний світ, це жорстоке, підступне й винахідливе створіння твердо вирішує вбити стрільця й Едді.

Треті двері ведуть до міжчасся – в 1977 рік, де Роланд входить у диявольську свідомість Джека Морта, який уже не раз, а двічі завдав Одетті/Детті болю. «Смерть, – провістив чоловік у чорному, – але не для тебе, стрільцю». Одначе Морт – не той третій, про кого казав Волтер. Роланд перешкоджає Мортові вбити Джейка Чебмерза, і невдовзі Морт гине під колесами того-таки поїзда, що відтяв ноги Одетті в 1959-му. Відтак Роланд неспроможний видобути маніяка в Серединний світ, але він не шкодує про це, бо такої істоти йому не треба.

Втім, на того, хто насмілився опиратися майбутньому, чекає покарання, чи не так? «Ка, шмаркачу, – сказав би на це старий Роландів учитель Корт, – це велике колесо, яке завжди обертається. Не раджу тобі стояти перед ним, коли це станеться, бо воно тебе розчавить і твоїй порожній довбешці й усьому тому непотребу, що в тебе в пузі, настане кінець».

Тож Роланд має здогад, що Едді й Одетта – це троє, бо ж особистість Одетти роздвоєна. Втім, коли Одетта й Детта зливаються воєдино в Сюзанні (цим варто завдячувати любові й відвазі Едді), то стрілець починає розуміти, що третього ще не видобуто. Йому відомо ще дещо: думки про Джейка, хлопчика, який, помираючи, сказав йому про інші світи, не дають стрільцеві спокою, вони буквально шматують його. Половина його «я» вважає, що хлопчика взагалі ніколи не було, що це виплід фантазії. Завадивши Джекові Морту задля вбивства штовхнути Джейка під машину, Роланд створив часовий парадокс, який тепер мучить стрільця, ні на мить не полишаючи його думки. А в нашому світі від того самого потерпає Джейк Чемберз.

Із цього парадоксу починається третій том циклу – «Загублена земля». Вбивши велетенського ведмедя, якого звали чи то Мір (таке ймення йому дав стародавній народ, що трепетав перед ним від страху), чи то Шардик (так його нарекли Великі Древні, які його створили, – бо ж ведмідь виявився кіборгом), Роланд, Едді й Сюзанна йдуть ведмежою стежиною й відкривають Шлях Променя. Цих променів існує шість – вони сполучають між собою дванадцять порталів, які позначають межі Серединного світу. Стрілець вірить, що в тому місці, де промені перетинаються, – в центрі Роландового світу або ж навіть усіх світів разом узятих, – він і його друзі нарешті знайдуть Темну вежу.

На той час Едді зі Сюзанною вже перестали бути бранцями у світі Роланда. Закохані, вони невдовзі самі стануть стрільцями, тож тепер з головою поринають у пригоди й з доброї волі простують за Роландом Шляхом Променя.

У велемовному кружалі неподалік Порталу Ведмедя час відновлює звичний плин, герої знаходять розв’язання для парадоксу і видобувають на світ справжнього третього. Джейк, Едді, Сюзанна й Роланд здійснюють небезпечний обряд, упродовж якого поводяться гідно й пам’ятають лиця своїх батьків, а в кінці обряду Джейк знову потрапляє до Серединного світу. Невдовзі Джейк потоваришує з пухнастиком-шалапутом, і їх стане п’ятеро. Шалапути, які зовні скидаються на покруч борсука, єнота й собаки, вміють трохи розмовляти. Джейк називає нового друга Юком.

Шлях приводить мандрівників до Лада, занедбаного міста, де ведуть свою стародавню війну вцілілі дегенерати з двох ворожих кланів – Юнів і Сивих. Перш ніж потрапити до великого міста, вони приходять до містечка під назвою Річкове Перехрестя, у якому досі живе дехто з його древніх мешканців. Ці люди впізнають у Роланді втілення давнини, часів, коли світ ще не зрушив з місця, і з почестями приймають стрільця та його супутників. Старі розповідають їм про монорейковий поїзд, який, можливо, досі курсує між Ладом і спустошеною землею, уздовж Шляху Променя, прямуючи до Темної Вежі.

Зачувши цю новину, Джейк лякається, але подиву не відчуває. Перед тим, як Роланд видобув його з Нью-Йорка, він отримав у книжковій крамниці, власником якої був чоловік із промовистим прізвищем Кельвін Тауер (тобто Вежа, Кельвін «Вежа»), дві книжки. Одна з них – книга загадок, із якої вирвано відповіді. Друга, «Чарлі Чух-Чух», – дитяча книжка про поїзд. Певно, багато хто вирішив би, що це кумедна маленька казка… але для Джейка в історії Чарлі немає нічого смішного. Навпаки – вона страшна. А Роландові відомо ще дещо: Високою Мовою його світу слово «чар» означає смерть.

Тітонька Таліта, матріарх народу з Річкового Перехрестя, обдаровує Роланда срібним хрестом, і мандрівники знову вирушають у путь. Неподалік від Лада вони натрапляють на рештки літака з нашого світу – німецького винищувача 30-х років XX століття. В кабіні пілота сидить мумія велетня, в якому вони впізнають напівміфічного принца-ізгоя – Давида Спритного. Сумнівів, що це він, майже не лишається.

Під час переходу через напівзотлілий міст, який поєднує два береги річки Сенд, Джейк і Юк мало не падають у воду. Цей випадок відвертає увагу Роланда, Едді й Сюзанни, а тим часом до них вискакує розбійник на ім’я Ґешер – він украй небезпечний, хоч і перебуває на порозі смерті. Викравши Джейка, він тягне його до підземної криївки Сивих, де засів останній їхній лідер, Цок-Цок, чиє справжнє ім’я – Ендрю Спритний; він правнук чоловіка, що загинув, намагаючись посадити літак з іншого світу.

Роланд вирушає на пошуки Джейка, взявши собі за проводиря Юка, а Едді зі Сюзанною тим часом знаходять Колиску Лада, де прокидається Блейн Моно. Блейн – останнє наземне знаряддя величезної комп’ютерної системи, що стоїть у підземеллях Лада, і в його житті залишився один-єдиний інтерес: загадки. Блейн обіцяє відвезти мандрівників до останньої зупинки поїзда, якщо вони будуть спроможні розгадати його загадку. Інакше, каже Блейн, вони вирушать у останню подорож до тієї галявини, де закінчується земний шлях… іншими словами, помруть. Та, якщо це станеться, вони не нудьгуватимуть, бо Блейн підкине їм компанію, випустивши нервово-паралітичний газ, який уб’є всіх, хто ще залишився в Ладі, – Юнів, Сивих і стрільців, різниці немає.

Роланд рятує Джейка, водночас припускаючись помилки: він хибно вважає, що Цок-Цок мертвий. Але це не так. Напівсліпого, з жахливою раною на обличчі, його рятує чоловік, який називається Річардом Фанніном. Утім, Фаннін каже, що в нього є ще одне ім’я – Вічний Чужинець. Демон, про якого попереджав Роланда Волтер.

У Колисці Лада Роланд із Джейком возз’єднуються з Едді та Сюзанною, і жінка (з невеличкою допомогою «тієї сучки» Детти Волкер) розгадує Блейнову загадку. Ґрати відчиняються перед ними, пропускаючи до поїзда, і вони змушені ігнорувати застереження переляканого альтер его Блейна, психічно здорового, проте фатально слабкого «я» (Едді охрещує цей голос Маленьким Блейном). Але марно: у вагоні вони дізнаються, що Блейн має намір вчинити самогубство, забравши їх разом із собою. Той факт, що розум, який керує монопоїздом, існує насправді не в ньому, а в комп’ютерах, які невдовзі залишаться далеко позаду, під містом, що перетворилося на бійню, не матиме жодного значення, коли рожева куля зійде з рейок на швидкості понад вісімсот миль за годину.

У них є лише один шанс вижити: це Блейнова любов до загадок. Роланд із Ґілеаду пропонує відчайдушну угоду. Цією угодою закінчується «Загублена земля», і нею ж починається «Чаклун та сфера».