Читать книгу Психологія кохання! 7 правил, що змінять стосунки на краще - Сью Джонсон - Страница 5

Боулбі помер 1990 року, не доживши до другої хвилі революції, яку збурила й надихнула його праця. Ішлося про застосування теорії прив’язаності до романтичних стосунків між дорослими. Власне, Боулбі й сам стверджував, що дорослі мають таку саму потребу в прив’язаності, як і діти. Зокрема, після Другої світової війни він провів дослідження за участю вдів та з’ясував, що їхні моделі поведінки були подібні до тих, які демонстрували діти-безхатченки. Саме потреба в близькості і є тією рушійною силою, що вибудовує стосунки між дорослими людьми. Однак і ці ідеї Боулбі сприйняли вороже, від них усіляко відхрещувалися. Ніхто не очікував, що стриманий і консервативний англійський джентльмен розгадає загадку романтичного кохання! До того ж усі були переконані, що знають про кохання все, що про нього варто знати. Адже це просто короткочасна й замаскована сексуальна одержимість, основний інстинкт, що про нього писав Фройд, – і то добре завуальований. Або ж це потреба покладатися на інших, що аж ніяк не свідчить про зрілість особистості… Чи певна моральна позиція – самовіддана жертва, прагнення віддавати й нічого не потребувати натомість.

Та найважливіше те, що спроби розглядати кохання з точки зору прив’язаності завжди радикально суперечили (і досі суперечать) соціальним і психологічним поглядам на зрілість, які міцно вкоренилися в нашому суспільстві. Зрілість означає незалежність і самодостатність. Наша культура вже давно плекає образ безстрашного й невразливого воїна, який сам-один постає проти життєвих негараздів і небезпек. Тут неможливо не згадати образ Джеймса Бонда – уже понад 40 років він є еталоном справжнього чоловіка, мужнього й відважного. Психологи використовують терміни на кшталт «недиференційований», «співзалежність», «симбіотичний» чи навіть «злиття», щоб описати людей, які не здатні бути самодостатніми або ж не усвідомлюють себе окремо від інших. На противагу, Боулбі говорив про так звану «ефективну залежність» – зокрема про те, що вміння звертатися до інших по емоційну підтримку – «від колиски й до могили» – є ознакою та джерелом сили.

Перші згадки про відчуття прив’язаності серед дорослих з’явилися в дослідженнях незадовго до смерті Боулбі. Соціальні психологи Філ Шейвер та Сінді Гезен із Денверського університету вирішили провести опитування серед чоловіків та жінок, зосередившись на запитаннях про їхні любовні стосунки. Дослідники хотіли з’ясувати, чи подібні їхні реакції та моделі поведінки до тих, що їх демонструють матері й діти. Отож вони підготували «анкету про кохання» та опублікували її в місцевій газеті Rocky Mountain News.

У своїх відповідях дорослі зізнавалися, що мають потребу в емоційній близькості зі своїм партнером. Вони хотіли бути впевненими в тому, що коханий чи кохана завжди підтримає їх у непростій ситуації. Відчували неабиякий стрес під час розлуки або ж перебуваючи на великій відстані одне від одного. І водночас почувалися більш впевненими та могли легко досліджувати цей світ, якщо мали надійну опору – свого партнера. Крім того, респонденти демонстрували різні моделі поведінки зі своїми коханими. Якщо поряд із партнером людина почувалася в абсолютній безпеці, спілкуватися й вибудовувати близькі стосунки було напрочуд легко. Та коли вона мала сумніви, у неї зринали тривожність і злість, а ще прагнення контролювати – чи, навпаки, бажання максимально віддалитися від партнера й не мати з ним жодних контактів. Боулбі й Ейнсворт отримали аналогічні результати, вивчаючи прив’язаність між матерями й дітьми. Шейвер та Гезен здійснили низку серйозних і формальних експериментів, які підтвердили результати їхнього анкетування й теорії Боулбі, і невдовзі їхні праці спричинили справжню лавину досліджень. Ідеї Боулбі щодо прив’язаності між дорослими сьогодні підтверджують сотні опублікованих праць, і я цитуватиму деякі з них у цій книжці. Загалом усі вони свідчать: ключовим аспектом гармонійних стосунків і потужним джерелом сили для кожного з партнерів є відчуття надійності й безпечності романтичного зв’язку. Окрім цього, є й інші, не менш важливі результати:

• Відчуття безпеки поряд із партнером, абсолютна близькість і впевненість у тому, що на нього можна покластися, допомагають нам шукати необхідну підтримку з боку інших людей і водночас надавати її тим, хто цього потребує. Під час дослідження, що його провів психолог Джефф Сімпсон з університету Міннесоти, кожна з вісімдесяти трьох пар мала заповнити анкету, присвячену її стосункам, а тоді зачекати в кімнаті. Жінку попереджали про те, що невдовзі вона братиме участь у процесі, який є напрочуд тривожним і стресовим для більшості людей (про що саме йшлося, не зазначали). Жінки, які вважали свої стосунки безпечними й надійними, відкрито ділилися переживаннями щодо незрозумілого завдання й просили партнерів їх підтримати. Ті ж, хто заперечував свою потребу в прив’язаності й уникав близькості, ще більше закривалися в собі. Чоловіки також демонстрували дві моделі поведінки зі своїми партнерками. Ті, хто вважав особисті стосунки надійними й безпечними, підтримували своїх обраниць ще більше, ніж зазвичай: усміхалися, торкалися й намагалися всіляко їх заспокоїти. А от чоловіки, які заперечували свої потреби в прив’язаності й близькості, не надто зважали на переживання своїх подруг та знецінювали їхній стрес; поводилися незворушно й майже їх не торкалися.

• Відчуваючи безпечний зв’язок із партнером, ми значно легше переживаємо конфлікти й сварки, яких не уникнути; а коли сердимося на нього, то поводимося менш вороже. Маріо Мікулінсер з ізраїльського університету імені Бар-Ілана провів низку досліджень, учасники яких мали відповісти, наскільки близькі їхні стосунки та як їм вдається впоратися з гнівом, коли зринають конфлікти. Під час розмов про конфліктні моменти здійснювалося вимірювання серцевого ритму в усіх учасників. Ті, хто відчував справжню близькість зі своїми партнерами й могли на них покластися, значно менше сердилися на обранців та не приписували їм злостивих намірів. Вони демонстрували гнів, однак контрольовано, і до того ж мали більш позитивні цілі – вирішити проблеми, відновити близькість із партнером чи партнеркою.

• Надійний зв’язок із коханою людиною надихає й надає сил. Мікулінсер провів іще одну низку досліджень, що засвідчила: відчуваючи безпечний і надійний зв’язок з іншими людьми, ми ліпше себе розуміємо й більше собі подобаємося. Отримавши перелік прикметників, за допомогою яких треба було себе описати, упевнені у своїх стосунках учасники обирали винятково позитивні риси. Коли ж їх запитували про слабкі якості, вони зауважували, що не вважають себе ідеальними, однак подобаються собі такими, як є. Крім того, Мікулінсер підтвердив те, що свого часу доводив Боулбі: упевнені у своїх стосунках дорослі демонструють більший інтерес до нової інформації та готовність її сприймати. Їм імпонувала багатозначність та подобалися запитання, на які можна відповісти по-різному. В одному завданні їм описали поведінку якоїсь людини, а тоді попросили оцінити її позитивні й негативні риси. Респонденти, які вважали свої стосунки надійними, значно швидше сприймали нову інформацію про цю людину й майже миттєво переглядали свою оцінку. Коли ми відчуваємо поряд надійне плече, нам легше відкриватися новому досвіду й демонструвати гнучкість думок і міркувань. Відчуття безпеки породжує природну цікавість, тоді як страх зовнішніх загроз змушує людину «заклякати».

• Що ближчий до нас партнер, то більш самостійними й незалежними можемо бути ми самі, хоч це й суперечить ідеї самодостатності, яку повсякчас прославляє наша культура. Саме це зауважила під час свого дослідження психологиня Брук Фіні з університету Карнегі-Меллон у Піттсбурзі, яка спостерігала за 280 парами. Учасники, які відчували, що партнери розуміють їхні потреби, демонстрували більшу впевненість у собі та самостійність у вирішенні проблем. Крім того, вони успішно досягали своїх цілей.