Читать книгу Поезія 1847 – 1861 - Тарас Григорович Шевченко - Страница 16

О, думи мої! О, славо злая!

За тебе марно я в чужому краю

Караюсь, мучуся… але не каюсь!…

Люблю, як щиру, вірну дружину,

Як безталанную свою Вкраїну!

Роби, що хочеш, з темним зо мною,

Тільки не кидай, в пекло з тобою

Пошкандибаю…

………………………………………………..

Ти привітала

Нерона лютого, Сарданапала,

Ірода, Каїна, Христа, Сократа,

О непотребная! Кесаря-ката

І грека доброго ти полюбила

Однаковісінько!… Бо заплатили.

А я, убогий, що принесу я?

За що сірому ти поцілуєш?

За пісню-думу?… Ой гаю, гаю,

Й не такі, як я, дармо співають.

І чудно й нудно, як поміркую,

Що часто котяться голови буї

За теє диво! Мов пси, гризуться

Брати з братами, й не схаменуться.

А теє диво, всіми кохане:

У шинку покритка, а люде п’яні!