Читать книгу Поезія 1847 – 1861 - Тарас Григорович Шевченко - Страница 5

Не гріє сонце на чужині,

А дома надто вже пекло.

Мені невесело було

Й на нашій славній Україні.

Ніхто любив мене, вітав,

І я хилився ні до кого,

Блукав собі, молився Богу

Та люте панство проклинав.

І згадував літа лихії,

Погані, давнії літа,

Тойді повісили Христа,

Й тепер не втік би син Марії!

Нігде невесело мені,

Та, мабуть, весело й не буде

І на Украй[ні], добрі люде,

Отже таки й на чужині.

Хотілося б… Та й то для того,

Щоб не робили москалі

Труни із дерева чужого

Або хоч крихотку землі

Із-за Дніпра мого святого

Святії вітри принесли,

Та й більш нічого. Так-то, люде,

Хотілося б. Та що й гадать…

Нащо вже й Бога турбовать,

Коли по-нашому не буде.