Читать книгу Мовчання ягнят - Томас Гарріс - Страница 12

Кларіс Старлінг притулилася до стола для гри в крепс, що стояв у казино ФБР, і намагалася приділяти увагу лекції з відмивання грошей у гральному бізнесі. Минуло півтори доби відтоді, як поліцейські округу Балтимор узяли в неї свідчення (з допомогою друкарки, яка курила одну сигарету за іншою, набираючи текст двома пальцями: «Спробуйте прочинити оту кватирку, якщо вам заважає дим») і усунули її від справи, нагадавши, що вбивство не вважається федеральним злочином.

У новинах недільного вечора показували сутичку Старлінг із репортерами, і вона була певна, що на неї чекає великий прочухан. І весь цей час – ані слова від Кроуфорда чи оперативників з Балтимора. У Кларіс складалося враження, що вона відправила рапорт у нікуди.

Казино, у якому перебувала Кларіс, було маленьким – воно працювало у вантажній фурі, поки його не накрили ФБРівці і не встановили в Академії як навчальний засіб. У вузенькій кімнаті скупчилися поліцейські з різних відомств; двоє техаських рейнджерів і детектив зі Скотленд-Ярду запропонували їй присісти, але вона подякувала й відмовилась.

Решта класу Старлінг також перебували в корпусі Академії, далі коридором, і вишукували волосини на автентичному килимі зі «спальні зі злочином сексуального характеру» та вимітали щіточками «пересічний банк», видивляючись відбитки пальців. Старлінг уже стільки годин провела на обшуках і дактилоскопічних експертизах як помічник криміналіста, що її натомість направили на іншу лекцію, яка проходила в рамках курсу для приїжджих правоохоронців.

Кларіс замислилась, чи не було якоїсь іншої причини на те, що її відокремили від класу, – може, вони всіх так ізолюють перед тим, як послати на забій.

Старлінг сперлася ліктями на «прохідну» лінію[49] грального стола та спробувала зосередитися на махінаціях в азартних іграх. Але натомість думала про те, як сильно не люблять у ФБР, коли їхні агенти з’являються на телебаченні, якщо це, звісно, не офіційна прес-конференція.

Доктор Лектер діяв на пресу, наче валеріана на кота, і хтось із балтиморських поліцейських радо повідомив репортерам ім’я Старлінг. Знову й знову вона бачила себе в недільних вечірніх новинах. То була «Старлінг із ФБР» у Балтиморі, яка грюкала важелем від домкрата по складських дверях, поки оператор намагався під них пролізти. То була «федеральний агент Старлінг», яка поверталася до помічника оператора, стискаючи в руці важіль.

На каналі-конкуренті WPIK за браком власного відеоматеріалу оголосили про подання позову за заподіяння фізичної шкоди проти «Старлінг із ФБР» і самого Бюро, оскільки в очі оператору потрапили пил та іржа, коли Старлінг стукала по дверях.

Джонетта Джонсон із WPIK ділилася від узбережжя до узбережжя одкровеннями про те, як Старлінг знайшла ті рештки в гаражі завдяки «надприродному зв’язку з чоловіком, якого поліція нарекла… монстром!» Було очевидно, що WPIK мали в лікарні інформатора.

«НАРЕЧЕНА ФРАНКЕНШТЕЙНА!!» – кричало «Народне базікало» з полиць у супермаркеті.

ФБР відмовилось від офіційних коментарів, але Старлінг була певна, що їх вистачало в самому Бюро.

За сніданком один із її однокласників, молодик, який надто завзято користувався лосьйоном після гоління «Каное», назвав Старлінг Мелвіном Пелвісом – дурний каламбур від імені Мелвіна Пурвіса, першого агента Гувера в тридцятих роках[50]. Після відповіді від Арделії Мепп молодик побілів, як крейда, і більше не торкнувся свого сніданку.

Тепер Старлінг перебувала в химерному стані, коли її ніщо не могло здивувати. Минув день, потім ніч, а вона немов занурилась у пронизливу тишу на дні океану. Вона мала намір захищатися, якщо трапиться така нагода.

Викладач говорив і обертав колесо рулетки, але не випускав із рук кульку. Старлінг дивилася на нього й дедалі більше переконувалася, що він жодного разу в житті не кидав тієї кульки. Тепер він щось казав:

– Кларіс Старлінг.

Чому він каже «Кларіс Старлінг»? Це ж я.

– Так, – озвалась вона.

Викладач указав підборіддям на двері позаду неї. Ось воно. Поки Кларіс оберталася поглянути, хто по неї прийшов, її душа сховалась у п’яти. Але виявилося, що то Бріґем, інструктор зі стрільби, який зазирав у кімнату й показував на неї в натовпі. Коли Старлінг його побачила, Бріґем поманив її на вихід.

На якусь мить вона вирішила, що її виженуть з Академії, але такого не стали б доручати Бріґемові.

– По конях, Старлінг. Де ваше польове спорядження? – сказав він у коридорі.

– У мене в кімнаті… У крилі С.

Старлінг мусила бігти, щоб не відставати від Бріґема. Він ніс велику дактилоскопічну валізу з реквізиційної (справжню, а не одну з тих іграшкових, якими вони користувалися на заняттях) і невелику брезентову торбину.

– Сьогодні ви поїдете з Джеком Кроуфордом. Беріть речі для ночівлі. Можливо, ви встигнете повернутись, але беріть.

– Куди?

– Якісь мисливці на качок із Західної Вірджинії знайшли в річці Елк тіло, ще завидна. Обставини вказують на Баффало Білла. Зараз справою займається команда місцевого шерифа. Вони там справжні відлюдьки, тому Джек не став чекати, поки вони самі поділяться з нами інформацією, – сказав Бріґем і зупинився біля дверей до крила С. – Йому потрібен помічник, який принагідно зможе зняти відбитки пальців у потопельника. Ви ж на дактилоскопії муху з’їли, то впораєтесь із цим, еге ж?

– Еге ж, дайте-но перевірити валізу.

Бріґем відчинив валізу й тримав її, поки Старлінг висувала шухлядки. Тоненькі голки для ін’єкцій та пробірки були на місці, але бракувало фотоапарата.

– Мені потрібен поляроїд CU-5 з масштабом один до одного, а також касети та батарейки.

– З реквізиційної? Домовились.

Він передав їй брезентову торбинку, і, відчувши її вагу, Кларіс збагнула, чому по неї послали саме Бріґема.

– Вам іще не видавали службову зброю, так?

– Не видавали.

– Вам знадобиться повний комплект. Ось наплічна кобура, яку ви носите на стрільбищі. Револьвер мій власний. Такий самий «сміт» із корпусом «К»[51], до якого ви привчені, але ударно-спусковий механізм послаблений. Постріляйте без набоїв у себе в кімнаті, як знайдете ввечері час. Рівно за десять хвилин я чекатиму на вас за крилом С – в автомобілі й з фотоапаратом. І ще – в «Синьому каное» нема гальюна. Тому раджу вам сходити в туалет, поки є час. Хутенько, Старлінг.

Вона хотіла поставити йому запитання, але Бріґем уже пішов.

Це напевне Баффало Білл, якщо Кроуфорд сам туди їде. І що то, в біса, за «Синє каное»? Але коли збираєшся, треба думати тільки про збори. Старлінг зібралася вміло та швидко.

– Як…

– Нормально, – перебив її Бріґем, коли вона сіла в машину. – На спині куртки видно невеличкі вм’ятини від чиїхось сідниць, якщо прискіпуватись, але наразі згодиться.

Під блейзером вона мала короткоствольний револьвер, який лежав у кобурі «пенкейк»[52] під пахвою, а з другого боку до пояса було почеплено швидкозарядну обойму.

Бріґем прямував до аеродрому Куантіко на найвищій допустимій швидкості. Він прокашлявся:

– На польовому завданні добре те, Старлінг, що там нема ніякої політики.

– Невже?

– Ви правильно робили, коли захищали той гараж у Балтиморі. Непокоїтесь про телебачення?

– А варто?

– Ця розмова залишиться між нами, так?

– Так.

Бріґем відсалютував у відповідь морпіху, який керував рухом транспорту.

– Узявши вас сьогодні з собою, Джек виказує вам довіру, це всім ясно, – сказав він. – Якщо, наприклад, у Відділі професійної відповідальності йому спробують утерти носа вашою справою, тямите, про що я?

– Гм-м.

– Кроуфорд не стане прогинатися. Він уже пояснив де слід, що ви мали захищати місце скоєння злочину. Він відпустив вас туди голіруч – тобто без жодних ознак представника правоохоронних органів, про це він теж казав. Та й копи в Балтиморі не одразу зреагували на виклик. Окрім того, зараз Кроуфорду потрібен помічник і в нього немає зайвої години, щоб чекати на Джиммі Прайса, який направить йому когось із лабораторії. Тому хто, як не ви, Старлінг. А потопельник – справа не з приємних. Це не покарання, але якщо знадобиться, то можна буде показати це завдання саме в такому світлі. Розумієте, Кроуфорд дуже кмітливий, але він не любить нічого пояснювати, тому я завів цю розмову… Якщо ви працюєте з Кроуфордом, маєте знати, що в нього відбувається. А ви знаєте?

– Ні, нічого не знаю.

– У нього й без Баффало Білла вистачає клопоту. Його дружина Белла дуже хвора. Вона… безнадійна. Він привіз її додому. Якби не Баффало Білл, Кроуфорд давно б узяв відпустку з догляду за хворим.

– Я цього не знала.

– Про це не говорять. Не співчувайте йому, не кажіть нічого, бо все одно марно… вони вдвох прожили гарне життя.

– Дякую, що сказали.

Коли вони під’їжджали до аеродрому, Бріґем трохи пожвавішав.

– Я наготував кілька важливих промов під кінець стрілецького курсу, Старлінг, спробуйте їх не пропустити.

Він поїхав навпростець між ангарами.

– Не пропущу.

– Послухайте, я вчу вас таких речей, які, найпевніше, вам робити не доведеться. Сподіваюся, не доведеться. Але у вас є неабиякий хист, Старлінг. Якщо треба буде стріляти, ви впораєтесь. Робіть вправи.

– Гаразд.

– І ніколи не кладіть його в сумочку.

– Гаразд.

– Діставайте його по кілька разів щоночі. Тримайте під рукою.

– Згода.

На руліжній смузі аеродрому Куантіко стояв двомоторний ветеран «бічкрафт» із увімкненими сигнальними вогнями та прочиненими дверцятами. Один із пропелерів обертався й шарпав траву біля злітної смуги.

– Тільки не кажіть, що це «Синє каное», – вихопилось у Старлінг.

– Ага.

– Воно маленьке й старе.

– Старе – це точно, – весело погодився Бріґем. – Управління боротьби з наркотиками натрапило на нього у Флориді ще давно, коли він упав в окрузі Ґлейдс. Проте зараз він цілком справний. Сподіваюсь, Ґремм і Рудман[53] не дізнаються, що ми його взяли, – бо ми мали їхати автобусом.

Він зупинив машину біля літака й дістав із заднього сидіння багаж Старлінг. Попри невелике сум’яття він примудрився передати їй речі та потиснути руку. А потім, навіть сам того не очікуючи, Бріґем промовив:

– Бережи вас Бог, Старлінг.

З вуст морпіха ці слова прозвучали дивно. Він не міг збагнути, звідки вони виринули, і відчув, як щоки запекло.

– Дуже… дякую, містере Бріґем.

Кроуфорд сидів поруч із пілотом, без пальта, в сонцезахисних окулярах. Він озирнувся до Старлінг, коли почув, як пілот захрьопнув двері.

Кларіс не бачила його очей крізь темні скельця, і він здавався їй незнайомцем. Кроуфорд був блідий і напружений, наче коріння, яке видирає з землі бульдозер.

– Сідайте на лаву й читайте, – сказав він.

На сидінні позаду нього лежала товста папка. На обкладинці було написано «БАФФАЛО БІЛЛ». Старлінг міцно притисла її до грудей, коли «Синє каное» заревло, смикнулось і покотилося злітною смугою.