Читать книгу Сини змієногої богині - Валентин Чемерис - Страница 30

Професор Мавродін одну із своїх книг розпочав несподівано поетичною (як для науковця) фразою: «Під дзвін мечів і співи стріл вступили слов’яни на арену світової історії».

Його колега, автор монографії «Скіфи» О. П. Смирнов зауважив, що «мабуть, для скіфів така характеристика була б ще більш справедливою». З одним, однак, уточненням: це так лише для тих скіфів, чиїм головним богом був не бог сонця Гойтосір, а Арес – бог війни та військової доблесті.

«Могутня скіфська держава, коли придивитися пильніше, мовби розпадається на кілька держав: державу воїнів, державу хліборобів, державу чудотворців, чиє золото й досі знаходимо в степових могилах», – якось справедливо зауважив Павло Загребельний в одному із своїх романів.

Отож про Скіфію, власне, про її першу і найголовнішу державу, державу воїнів, чиїм богом був Арес. Він не мав свого обличчя – навіщо воно богові війни!

Ареса уособлював старовинний залізний меч – давньогрецькою мовою «арес» була одна з назв меча, що згодом і стала йменням бога війни. Син Зевса й Гери, Арес був чи не найжорстокішим богом, богом руйнівних, кривавих і багатостраждальних війн, тож і не дивно, що Ареса мало шанували в народі. Його зневажали навіть самі олімпійські боги, звиклі, здавалося б, до всього, тож культ Ареса так і не отримав широкого поширення в Греції – на відміну, наприклад, від римського Марса, з яким його пізніше почали ототожнювати. Культ Ареса взагалі фракійського походження, що започаткувався ще в епоху бронзи від бога війни, який під фракійським впливом і був греками міфологізований. Збереглася скульптура Ареса IV ст. до н. е. – молодий і сильний чоловік в шоломі (на інших, ранішніх, зі щитом у руці), зображений в позиції для нападу. Скіфи, очевидно, і запозичили цього бога в сусідів-фракійців. З часом він став головним богом кочових скіфських племен, пізніше – царських скіфів, чиїм смислом життя і його ремеслом були війни і володарювання над іншими народами і племенами. Жодному із своїх божеств не споруджували скіфи храмів чи якихось інших культових споруд (це було не в їхніх звичаях та й відповідний будівельний матеріал не завжди траплявся в степах, до всього ж кочівництво – це постійний рух вперед), і тільки Аресу зводили вони – правда, нашвидкуруч – святилища, що мали вигляд великих пірамід, викладених із дещо непрезентабельного матеріалу – із хмизу. А наверху хмизової піраміди, на спорудження якої знадоблювалися десятки й десятки возів хмизу, на майданчику встановлювали залізний меч. Це й був бог війни Арес – жорстокий бог, невмолимий і безжалісний!

Його напували кров’ю – в жертву богу-мечу приносили не тільки тварин, а головно – людей. Військових полоняників, яких у скіфів завжди було чимало – після кожного вдалого походу…