Читать книгу Притча про нових Маккавеїв - Валерій Гаєвський - Страница 4

Його будні стали тепер істинно королівськими – неймовірно обтяжені й просякнуті важезним тривожним передпочуттям невідворотної війни, її смертельним духом, який був так до вподоби напівп’яній шляхті, й водночас незрівнянно солодкі від усвідомлення його міцної, ніким не заперечуваної, визнаної усіма не лише у королівстві, а й за його межами влади. Вже не відчував він себе, як колись у обложеному хрестоносцями Вільнюсі, мандрівником на вічно небезпечних шляхах плоті і духу, й тим паче не гостем на бенкеті свого життя, як це велося одразу після його коронації у Вавельському Кафедральному соборі. Нав’язане йому колишніми богами зло, що товстою тінню лежало на його житті, нарешті відступилося від нього (принаймні за межі королівства), відкривши для нього найважливішу небесну простоту – простоту владного обов’язку.

У накинутій поверх кабату з лосиної шкіри соболиній шубі (прислав у дарунок одразу після перемовин у Новогрудці[49] мудрагель Вітовт) польський король Владислав ІІ Ягелло котить Казимеж[50] у супроводі кінної охорони й відчуває себе переможцем – і над обставинами, і над підступним двоюрідним братиком й навіть якоюсь мірою над Казиміром Великим. Над останнім він узяв гору не лише тому, що коронні пани майже змусили колишнього язичника одружитися на його онучці;[51] перемогу у їх заочному королівському турнірі присудив Ягелло Авіньйонський Папа,[52] дозволивши відкрити у його Collegiym Maius[53] теологічний факультет. Та й ось ця вишукана будівля з червоної цегли, підперта могутніми скарпами, увінчана крутосхилими дахами з високими зубчатими фронтонами, теж з’явилася у Казимежі не лише завдяки золоту й діамантам бідолахи Ядвіги,[54] котра передчуваючи свою ранню смерть, заповіла їх академії; це він, король Польщі, звів його, відкупивши за торбу грошей кілька будинків біля пло щі Усіх Святих.[55]

Карета в’їжджає у внутрішній двір Collegiym Maius, де Владислава ІІ зустрічає старенький канцлер Академії Петро Вісз з мовчазним почтом чи не усіх тутешніх професорів, поміж яких (королю це достеменно відомо) окрім поляків чимало німців, чехів й угорців. Для Ягелло це вкрай важливо, надто нині, коли тевтонські посланці густо загиджують його дьогтем і лайном у кожній європейській столиці: від канцлера академії він нерідко чує багато цікавіші новини ніж від королівського підканцлера Миколая Тромби. На пергаментному, з великими старечими плямами обличчі канцлера академії навіть очі-ледь живі: вони втуплені не так у Ягелло, як у відоме лише Господу майбутнє.

Поляки вельми шанують учорашнього литвина-язичника не лише за те, що на гучних банкетах, вихиливши повний річ угорського венгржину, уповні тверезо обіцяє шляхті мечем змусити покаятись тевтонів, котрі білими плащами з хрестом прикривають своє вовкулаче єство; Владислав ІІ опікується своєю Collegiym Maius так само ревно, як і таємним готуванням до найголовнішої у його житті війни.