Читать книгу SатирикоN (Pro i contra) - Иван Драч - Страница 29

Знак неба: біле птаство лебедине

У перший березіль мені уперше лине.

Який небесний клекотливий ключ

Весну відкрив і зняв зими обруч.

Так високо! В безтямній високості

Куди ви прагнете, мої найвищі гості?

Я вас почув – взяв березневу свічку,

Прогнати зиму я іду в капличку.

Дух неба сповнив – лебедино біло,

Аж серце з високості заболіло.

На мить майнули – і за мить пропали.

І вічністю в душі навіки стали…

Найвищі гості були нині в мене.

Щось випадкове а чи щось знаменне?

Оця небесна доля березоля.

Якби й мені така світилась доля,

Така висока, чиста і небесна,

Пропала в зимах, відродилась в веснах.

Хай би й тобі засяяла на мить.

Майнула вмить, а вічно вже щемить…