Читать книгу Нардепка - Василь Врублевський - Страница 12

Ой, як же воно, трясця його матері, кумедно все вийшло: скрадалися, мов чужі, як ото полюбовники чи парубок з дівкою, котрим приспічило так, що нікуди не дітися, а тільки одно в головах – хоч за клунею, хоч під копицею, а хоч і в кущах, лишень би швидше!..

Не довго й по острову шлялися. Милоська – з того, що хотіла поспіти до автобуса на вечірній рейс, Стьопку ж інша притика підганяла – все, що він про свої амури наґалдикав, чистісінькою брехнею було, за півроку не підступився до жодної дівчини чи молодички, а все ж таки, як не як, жива людина, ще й бугай, можна сказати, – куди ж ти від природи втечеш?.. Кров грала-шумувала в ньому. Отож, тільки трапився більш-менш годящий кущик, метнув спішно у траву піджачка й завалив Милоську, як колій свинку…