Читать книгу Вежі мовчання - Евген Положій - Страница 1

Оглавление

Тут усе виглядало безглуздо і недоречно: пустир у самому центрі міста, затиснутий між старим парком відпочинку і вулицею з похилими парканами; сім круглих високих бетонних веж радянської недобудови посеред пустиря; круки, зграя яких кружляла у сирому повітрі над однією з них.

Там, усередині, під самою горловиною, паралельно землі, висіло тіло людини. Мотузки, що схопили руки і ноги небіжчика міцними вузлами, були натягнуті так туго, що, здавалося, навіть від найменшого дотику він задзвенить, як струна.

Зверху тіло, так безжалісно вписане кимось в окружність вежі, нагадувало відомий малюнок Леонардо да Вінчі. Різниця полягала лише в тому, що малюнок символізував гармонію живої людини, а ця, підвішена настільки дивним способом людина, без сумніву, була мертвою.

Єдине, що порушувало гармонію п'ятикутної зірки, – безсило звисаюча сива голова. На шиї, немов наведена маркером, чітко проглядалася вузька бузкова смужка.

Дріботів неприємний дощ. Довкола вежі по мокрій траві вешталося кілька міліціонерів, удаючи, що уважно оглядають місце злочину. Насправді навіть їхня сувора свідомість намагалася зараз змиритися з цією, виявленою не більше години тому сусідськими підлітками, шокуючою реальністю.

Завершувала картину безпорадності стрічка «поліс лайн», яка яскраво-червоним периметром огороджувала місце злочину від небажаних зівак, переважно жителів прилеглої вулиці Над'ярної, які малолюдно юрбилися поруч.

– Оце так, – сказав мужичок у яскраво-зеленій накидці й старому фетровому капелюсі, – дожились! – І виразно голосно крекнув. Худа, наче жердина, жінка похилого віку з граблями в руках з явним осудженням подивилася на нього, але промовчала.

– Бабусю, глянь, і телебачення вже з камерою приїхало! – затормошив її онук і показав рукою на людей, які й справді встановлювали на окраїні пустиря якусь триногу.

– Це не камера, – із категоричним знанням справи відставного вояки заперечив мужичок, – а теодоліт.

– А що ним роблять?

– Це геодезисти. Будувати, напевно, тут щось збираються.

– Звісно, – саркастично відгукнулася бабуся, – якраз саме час.

– Так, громадяни, – прийшли до тями, нарешті, міліціонери, – зараз ми проведемо слідчий експеримент, який потребує кількох понятих-добровольців! До інших прохання покинути територію!

Люди миттю заспішили у своїх справах, і за хвилину біля вежі вже нікого не лишилось – міліція знала, як потрібно правильно поставити питання.


Звичайно ж, назавтра це вбивство сколихнуло все містечко.

Вежі мовчання

Подняться наверх