Читать книгу Я рисую счастье мелом… - Владимир Прохода - Страница 13

Згадав… багато що згадав,

А думав, що давно забулось,

Але у серці відгукнулось

І зрозумів, не там шукав…

Полишив сам о край дороги,

Що дарувала цілий світ,

Дівочу цноту, тіла цвіт

І в кров збивала свої ноги

Біжучи полем на світанку,

Бо цілу ніч були в траві,

Там, де дубрави вікові

Зізнання чули, обіцянку:

Одну кохати цілий вік,

Зв'язати з нею свої мрії,

Але позбавив двох надії,

Як кіт блудливий просто втік…

Згадав, усе згадав і сором

Не дав заглянути у очі,

Що нагадали ті дівочі,

Та доля клацнула затвором…