Читать книгу Запеленаю миг в Любовь - Владимир Прохода - Страница 31

Вікна плачуть… Гіркі сльози

Залишились на долонях,

Студять їх зими морози,

Іній слід лише на скронях…

Куди йду уже не бачу

І нікого не питаю,

Сам собі я не пробачу,

Коли втрачу долю раю…

Сам собі суддею буду,

Розіб'ю у кров долоні,

Як тебе колись забуду,

Твої очі, бо в полоні

Був і маю ще надію

Зазирнувши потонути,

В них одних я молодію,

А без них й мені не бути…

П.В.М. 13.02.2016г.