Читать книгу Хроніки передбачень: 2006–2017 - Володимир Горбулін - Страница 19

Членство України в НАТО або іншому військово-політичному блоці нині є оптимальним рішенням із погляду протидії транснаціональним загрозам. На рівні окремої держави ефективно протидіяти цим викликам досить важко, особливо з огляду на рівень економічного і технологічного розвитку України. Країни-лідери нині радикально переглядають свої концепції оборони і безпеки, віддаючи перевагу глобальним експедиційним операціям перед стаціонарною обороною, кооперації й інтеграції – перед виконанням військових завдань власними збройними силами.

Крім того, як свідчить досвід країн – учасниць військово-політичних блоків (і насамперед НАТО), скоординована загальна політика в царині безпеки обходиться державам дешевше, ніж забезпечення власної безпеки самостійно, коли потрібно будувати систему оборони «за всіма азимутами». Ставши членом військово-політичного блоку, Україна дістане можливість брати безпосередню участь у прийнятті рішень, які не тільки стосуються національних інтересів, але і створюють сучасну архітектуру безпеки в регіоні в цілому.

На наш погляд, досить перспективним варіантом гарантування безпеки України нині може бути щорічне нарощування обсягів співробітництва з НАТО до такого рівня, коли вступ до альянсу стане суто формальною процедурою. Принадність такого рішення пов’язана з достатнім ступенем свободи у визначенні країнами-учасницями свого внеску у військово-політичну активність альянсу; можливістю виходу на нові ринки збуту озброєнь, доступу до новітніх технологій, модернізації власних озброєнь і диверсифікації військового арсеналу; поліпшенням інвестиційної принадності держави. І, нарешті – необоротністю демократизації суспільства і держави. Для прикладу: 1997 року в економіку Польщі було інвестовано 2,7 млрд дол., 1999-го – після вступу Польщі до НАТО – уже 8 млрд дол. Прямі іноземні інвестиції в економіку Чехії й Угорщини 1997 року становили 4 і 6,2 млрд дол., 1999-го – 12,8 і 14,5 млрд дол. відповідно. Іноземні інвестиції в економіку Болгарії після вступу до НАТО зросли вдвічі, Румунії – на 141 %. Єдина, і поки непереборна перешкода полягає в тому, що вибір одного з векторів зовнішньополітичної інтеграції для України пов’язаний із внутрішньополітичним і внутрішньонаціональним конфліктом.

А з другого боку, до того моменту, коли політикам і суспільству все-таки вдасться дійти згоди в цьому питанні, участь у НАТО може втратити для України нинішнє значення. Адже вже тепер висунуто проект «Глобального партнерства», який може перетворити НАТО на зовсім нову глобальну систему безпеки, ставлення до якої формуватиметься з чистого листка.

За 15 років, що минули з моменту набуття Україною незалежності, навколишній світ істотно змінився і готується до ще більш масштабних змін. А внутрішня, і особливо зовнішня, політика сьогоднішньої України здійснюється в застарілій системі координат двополюсного світопорядку. Питання про членство в НАТО або інших міжнародних військових організаціях повинно бути не самостійною проблемою, а похідною від стратегії національної безпеки України. А стратегія, своєю чергою, має давати чітке уявлення про роль, яку відіграє країна у світовій політичній та економічній системі.

На порядку денному України – правильне визначення пріоритетів державного розвитку, радикальний перегляд концепцій національної конкурентоспроможності й безпеки. «Великою державою» за російським зразком Україна не стане ніколи, насамперед через разючу відмінність нашого історичного досвіду і, відповідно, стартових умов незалежності. Ми не володіємо ні потужним військовим, ні всесвітньо значущим енергетичним потенціалом. Але великий український проект не просто можливий, а конче потрібний. Пошук унікального шляху України в сучасному світі як основи національної ідеї є першочерговим завданням для держави і суспільства.