Читать книгу Хроніки передбачень: 2006–2017 - Володимир Горбулін - Страница 23

Вже років із десять Україна розвивається за хибною парадигмою. Слід визнати, що наша країна повинна вирішити два рівні завдань. Як у горезвісній піраміді Маслоу, держава опустилася на нижній щабель потреб – виживання та забезпечення безпеки. Інакше кажучи, першим завданням для України стає збереження державності як такої. Тільки після вирішення цього питання можна будувати плани розвитку.

Для вирішення завдання першого рівня в України залишилося зовсім небагато часу (все ж таки сподіватимемося, що наступний президент України не буде проросійською фігурою). Для держави рівень загрози провокацій із наступним застосуванням військових формувань послідовно зростатиме з наближенням 2017 року із критичною точкою в період наступних президентських виборів. І за відсутності прогресу щодо пролонгації договору про перебування ЧФ РФ у Севастополі, за відсутності підпорядкованого становища України криза відносин може вийти за межі мирних дебатів.

Справді, одним із найважливіших питань стане виведення ЧФ РФ з території України. Ризикнемо припустити, що російська сторона більше розраховує на переписування Конституції України, ніж на міжнародний скандал. Але й останнє не виключено, беручи до уваги вперте неприйняття української державності.

Якщо грунтуватися на таких вихідних даних, то сьогоденні ризики і найближчого майбутнього будуть пов’язані з побудовою правильної формули контролю екстремістських та радикально налаштованих груп українців на Півдні і Південному Сході країни. З огляду на те, що будь-яка дестабілізація обстановки почнеться саме з виступів українських організацій, необхідно створити умови для швидкої локалізації будь-якого внутрішнього вибуху емоцій, до якого здатні підключитися зовнішні сили. Для цього є сенс уже найближчим часом зосередити до 90 % сил спеціального призначення всіх відомств (СБУ, Міноборони, МВС) у вибухонебезпечних регіонах. Є також сенс збільшити кількість спецназівців у підрозділах і звільнити їх від невластивих функцій (таких, наприклад, як охорона «Альфою» СБУ народних депутатів).

Про методику відродження військового потенціалу говорилося занадто багато, щоб іще раз повторювати. Підкреслити слід тільки одне: настав час забути про інтереси ОПК і подбати про системи озброєння, здатні забезпечити запобігання агресії. І ще раз зазначити, що за будь-яких зусиль армія України в найближчі три-п’ять років буде беззахисною.

Саме тому Україні потрібні гарантії іншого типу й іншого формату. Якщо ні Росія, ні США не мають наміру виступати в такій ролі, то необхідно шукати «третю силу», котра була б зацікавлена в стабільному розвитку України. Хай як парадоксально це звучить, але таким потенційним гарантом міг би виступити Китай. Який інтерес Китаю? Безперечно, військово-технологічний. Україна могла б стати технологічним донором для Китаю і під прикриттям його сили допомогти КНР. А заодно й розвинути власні можливості, здатні настрахати будь-якого агресора. Зрозуміло, ця ідея потребує детальної проробки та переговорів із китайською стороною. Але вона все ж таки видається кращою за очікування військового конфлікту із сусідом або постановки на якір корабля під назвою «Україна».