Читать книгу Орлеанська діва - Вольтер - Страница 2

Подякуймо добрій душі, що завдяки їй з’явилась у нас «Діва». Ця героїчна та повчальна поема була написана близько 1730 р. – це знають учені і це видно з деяких рис самого твору. Із листа 1740 p., надрукованого в збірнику дрібних писань одного великого володаря під іменем філософа із Сан-Сус[5]і, видно, що одна німецька принцеса, коли їй дали рукопис тільки прочитати, так захопилась обережністю, яка панує там у трактуванні такого слизького сюжету, що потратила цілий день і цілу ніч, звелівши копіювати і переписуючи сама всі найповчальніші місця. Оцей-то самий список і потрапив, нарешті, до нас. Не раз друковано клапті нашої «Діви», і справжні цінителі здорової літератури обурювались, бачивши, як жахливо вона покалічена.[6] Одні видавці випускали її в п’ятнадцяти піснях, інші в шістнадцяти, вісімнадцяти, двадцяти чотирьох, то розбиваючи одну пісню на дві, то заповнюючи прогалини такими віршами, яких зрікся б кучер Вертамона,[7] виходячи з корчми шукати пригод.[8]

Отже – маєте «Жанну» у всій її чистоті. Ми боїмось висловити надто сміливу думку, назвавши автора, якому приписують цю епічну поему. Досить того, що читачі могли взяти собі певну науку із моралі, захованої в алегоріях поеми. Навіщо знати, хто автор? Єсть багато праць, що їх учені та мудреці читають з насолодою, не знаючи, хто їх написав, як от Pervigilium Veneris,[9] сатира, приписувана Петронієві,[10] і багато інших.

Що нас дуже втішає, це те, що в нашій «Діві» значно менше нескромних та вільних місць, ніж у творах всіх великих людей Італії, що писали в цьому жанрі.

Verum enim vero,[11] почати з Пульчі; нам було б дуже прикро, коли б наш скромний автор дійшов до тих маленьких вільностей, які дозволяє собі цей учений флорентинець у своєму «Моргайте». Цей Луїджі Пульчі, поважний канонік, написав свою поему в середині XV ст. для сеньйори Лукреції Торнабуоні, матері Лоренцо Медічі Препишного;[12] і кажуть, ніби «Моргайте» співали при столі цієї дами. Це друга епічна поема в Італії. Між ученими були великі суперечки – серйозний це твір чи жартівливий.

Ті, хто вважав його за серйозний, ґрунтуються на вступі до кожної пісні, що починався рядками із Святого Письма. Ось, наприклад, вступ до першої пісні:

Коли перша пісня починається з Євангелія, то остання кінчається Salve, regina;[14] і це може виправдати гадку тих, хто думав, що автор писав цілком серйозно; адже за тих часів для театральних п’єс, що ставлено в Італії, використовували «Страсті» та житія святих.

Ті, хто дивився на «Моргайте» як на твір жартівливий, звернули увагу тільки на деякі надто великі вільності, там припущені.

Моргайте питається в Маргутте, християнин він чи магометанин.

Зверніть, будь ласка, увагу, що Крешімбені,[16] без усяких вагань помістивши Пульчі в ряду справжніх епічних поетів, каже, йому на вибачення, що це найскромніший і найпоміркованіший із письменників свого часу: «il plù modesto e moderato scrittore». Нема сумніву, що він був попередником Боярдо і Аріосто. Це завдяки йому прославилися в Італії Роланди, Рено, Олів’є та Дюдони,[17] і він майже дорівнює Аріосто чистотою мови.

Недавно вийшло дуже хороше видання його con lісеnza de’ superiori.[18] Звісно, це не я його пустив у світ; коли б наша Діва говорила так само безсоромно, як отой Маргутте, син турецького священика та грецької черниці, я остерігся б її друкувати.

У «Жанні» не знайдеться й таких сміливих місць, як у Аріосто; тут ви не зустрінете святого Іоанна, що живе на Місяці і говорить так:

Це надто сміливо; і тут святий Іоанн дозволяє собі те, чого ні один святий у «Діві» ніколи собі не дозволить. Виходить, що Ісус зобов’язаний своєю божественністю тільки першій главі Іоанна і що цей євангеліст йому підлестив. Від цього тхне соцініанством.[20] Наш стриманий автор остерігався таких крайнощів.

Так само вельми нас тішить, що наш скромний автор не наслідував жодного із наших старовинних романів, історію яких написали учений єпископ авраншський Гюе[21] і компілятор абат Лангле.[22] Зробіть лише собі приємність, прочитайте в «Ланселоті з озера» главу під назвою: «Як Ланселот спав із королевою і як вона вернулась до сіра де Лагана»,[23] – і ви побачите, яку соромливість має наш автор у порівнянні із давніми нашими письменниками.

Але quid dicam[24] про дивовижну історію Гаргантюа,[25] присвячену кардиналові де Турнону?[26] Відомо, що глава про «Torche-culs»[27] – одна із найскромніших у цьому творі.

Про сучасних авторів ми не говоримо; скажемо тільки, що всі давні повісті, створені в Італії та перевіршовані Лафонтеном,[28] ще менше моральні, ніж наша «Діва». Загалом – бажаємо всім нашим суворим цензорам мати такі тонкі почуття, як прекрасний Монроз, нашим скромницям, коли вони є, – простодушність Агнеси і ніжність Доротеї; нашим героям – правицю могучої Жанни; всім єзуїтам – вдачу доброго духівника Боніфація; всім, хто порядкує в хорошому домі, – розпорядливість і вмілість Бонно.

Нарешті, ми вважаємо, що книжечка ця – чудесні ліки проти тяжких настроїв, які гнітять тепер деяких дам та деяких абатів; і коли б ми зробили суспільності лише цю послугу – ми й тоді б думали, що не змарнували свого часу.