Читать книгу Притулок для прудкого біса - В’ячеслав Васильченко - Страница 3

Бог живе лише в правді, в брехні – біс одвіку, В кому правда – Господь там, лжа – біс чоловіку.

Семен Климовський.

«… Хто сказав тобі, що вбивця занапастив Венанція з ненависті до нього самого? А може, Венанцій був лише випадковою жертвою, а вбивця хотів просто лишити знак, який може значити щось інше».

«Omnis mundi creatura, quasi liber et scriptura… – шепнув я. – А що б то міг бути за знак?»

«А от цього я не знаю. Та не забуваймо, що бувають знаки, які знаками тільки здаються, а насправді позбавлені сенсу, як бім-бі-рім чи там-ба-бах…»

«Жорстоко, – мовив я, – вбивати людину, щоб просто сказати там-ба-бах!»

«Жорстоко, – зауважив Вільям, – вбивати людину навіть щоб сказати Credo in unum Deum[1]…»

Тут до нас підійшов Северин. Труп було обмито і ретельно обстежено. Жодної рани, жодного сліду від удару в голову. Немов причиною смерті були якісь чари.

«Може, кара Божа на нього впала?» – спитав Вільям.

«Може», – сказав Северин.

Умберто Еко («Ім’я троянди»)

Дивно, але вбивця не намагався ані напасти, ані втекти. Він просто грав у гру, яку запропонував йому Ленгдон. І спокійно вичікував.

Чого він вичікує? Убивця далі ходив по колу, весь час залишаючись недосяжним. Це нагадувало якусь нескінченну партію в шахи. Залізна палиця у Ленгдона в руці ставала дедалі важчою, і він раптом збагнув, чого чекає вбивця. Він хоче, щоб я втомився. І цей розрахунок виявився правильним.

Ден Браун («Янголи і демони»)