Читать книгу Внутрішня історія. Про це не говорять - Йаэль Адлер - Страница 5

Нещодавно я шукала підсилення для нашого медичного персоналу. Переглянувши кілька резюме, я запросила на співбесіду досвідченого та солідного на вигляд колегу. Не лише на фото, а й «наживо» він мав доглянутий вигляд, даруючи щиру, дружню усмішку. Та не встиг він переді мною сісти, як я мало не задихнулася. Не через привабливість цього пана, а через його парфуми. Вони були настільки інтенсивними та тяжкими, що в мене миттю ж виникла відраза до цього запаху та розболілася голова. Коли ж він необґрунтовано намагався мені розтлумачити, як мені краще та ще успішніше керувати клінікою, я змушена була виставити його за двері. «Менсплейнінг»[3] і вбивчий запах – це справді нестерпна комбінація.

У той час як мій колега сприймав самого себе (і свій запах) як просто чарівний, з погляду мого носа це був повний провал. Я просто не могла це нюхати… За цим реченням ховається цілком елементарне зерно: запахи – невіддільна частина нашого співжиття, тут із плином еволюції не відбулося жодних змін. Натомість змінилося наше поводження з природними композиціями ароматів, які ми перекриваємо, випорскуючи чи втираючи в тіло нові аромати. Через це з тіла не так просто прочитати необхідну інформацію. Наш природний запах розповідає довкіллю про нашу генетику, імунну систему й навіть про групу крові (про це більше згодом).

Ми любимо приємні аромати – особливо з природи, від доброї їжі чи коханої людини. Запах дитячої голівки чи кислуватий запах сиру з проміжків між зубами малюка ощасливлює батьків – елементарне відчуття, яке демонструє, що на нас здатні впливати аромати та запахи. Таке відчуття вже давно покинуло дитячі кімнати й перетворилося на центральний аспект фахівців із маніпуляцій у сфері реклами та маркетингу. Вони знають, що наші рішення щось купити зумовлені значною мірою запахами, а не розумом – і стосується це не лише косметики чи парфумів, де це ще більш-менш можна зрозуміти. Навмисне поширення ароматів та інсценування запахів роблять нас готовими до купівлі, голоднішими чи жадібнішими в інших сферах: у нас прокидається апетит, коли торговим пасажем розлітається аромат смаженої їжі чи булочок. А одна американська торгова мережа заманювала натовпи дівчат до тьмяно освітлених магазинів розпиленням сексуальних ароматів і спокусливими хлопцями на вході. Звісно ж, ароматами можна пробудити не лише бажання щось купити, а й хіть. Те, що нас притягують магічним чином деякі люди, дуже сильно пов’язано з хімією тіла та оптимальним співвідношенням до нашої тілесної хімії.

Тож, якщо подумати, наскільки важливим для нас є запах, то тим цікавіше, що власне запах тіла викликає в нас автоматично негативні асоціації. Виникають думки про разючий запах поту, смердючих ніг чи інші аромати, і поєднується все це з оцінкою: запах = бруд. Майже примусово доводиться уникати будь-яких дій, що загрожують поганим запахом. Ми користуємося засобами для прання з ароматами весни, додаючи до них ще й квіткових пом’якшувачів чи парфумів. Наш гель для душу пахне ароматом Альп або мужнім чоловіком, перед яким «не встоїть жодна жінка». Лосьйон для тіла пахне тропічними фруктами, парфуми – цитрусом або цедрою. Дезодорант нагадує морський бриз, помада пахне полуницею, спрей для волосся – ваніллю. Навіть туалетний папір має запах залежно від пори року, подеколи він пахне навіть пряниками.

Хто ж вирішує пахнути самим собою або хто страждає контактною алергією на ароматизатори (нікель, до слова, другий за поширеністю збудник свербіння, почервоніння, пухирів і прищиків), той займає не найкращу позицію в нашу ольфакторну, опорскану протягом тривалого часу пору. Хто ж зізнається, що не миє щодня голову, не намилюється, не намащується кремом чи не користується парфумами, той швидко здобуває звання «негігієнічного» й може навіть стати соціальним аутсайдером. І це попри те, що від такої людини насправді віддаватиме нейтральним, майже непомітним, м’яким ароматом. Не вірите? Тоді нам треба детальніше розібратися, чим люди зазвичай пахнуть/тхнуть і чому попри все виникає неприємний запах.

Наш індивідуальний відбиток запаху

Аромат і запах тіла походять від великої кількості окремих цікавих компонентів. Якщо ми залишимо поза увагою всі штучні аромати, виявимо, що кожна людина пахне інакше, кожен має, так би мовити, свій пахучий відбиток. На нашій шкірі ми переносимо багатогранний «зоопарк бактерій» із найрізноманітнішими мешканцями. Які саме види і в якій кількості населяють наш зоопарк, залежить від численних факторів, наприклад від статі, виділення різних статевих гормонів, властивостей шкіри (схильна до потовиділення, жирна, суха тощо), а також від того, чи вона продукує роговий шар у більшій чи меншій кількості. Вік, звісно ж, теж відіграє роль, адже композиція гормонів і активність наших сальних залоз постійно змінюються з перебігом життя. Стан здоров’я та харчування так само впливають на наш аромат, ну й очевидно, що генетика, як уже було згадано, не тримається осторонь. Так, в азіатів зазвичай дещо стриманіший запах тіла, ніж у європейців. У них є неактивний білок-транспортер АВСС11, через що речовини, потрібні для появи запаху, не можуть бути доставлені від пахучих залоз на поверхню шкіри.

А зараз дозвольте коротко представити найважливіші фактори, які впливають на появу нашого запаху.

Мікробіом шкіри

Мікроорганізми флори нашої шкіри – гриби та бактерії, як-от стафілококи, коринебактерії та мікрококи – дуже впливають на запах нашого тіла. Наша шкіра постачає їм для поживи цілу низку найрізноманітніших продуктів обміну, де, крім води, на стіл потрапляють сечовина, білки, медіатори, вуглеводи та жири. Бактерії, звісно ж, вважають це смачним і налягають. А після такого бенкету мешканці нашої шкіри почуваються, як і ми в таких ситуаціях. Під час травлення виникають летючі молекули запаху, які здіймаються в небо й – залежно від аромату – приносять задоволення або відразу носам інших людей.

Ці біогенні аміни та коротколанцюжкові летючі жирні кислоти з погляду хімії – ніщо інакше, як властиві тілу ефірні олії та молекули запаху, тільки вони пахнуть не м’ятою чи евкаліптом, а іншими досить таки смердючими ароматами масляної, мурашиної та оцтової кислоти. Це ті самі аромати, які можна відшукати в сирах «Ементалер» і «Лімбургер», у згірклому маслі, козячій стайні чи блювотних масах.

У чоловіків серед смердючок домінують коринебактерії, які продукують різкі запахи. Жіночий піт здебільшого пахне кислувато. Це пов’язане з тим, що на шкірі жінок особливо добре почуваються мікрококи. Вони продукують серед іншого масляну та оцтову кислоту. Полюбляють вони й синтетичний функціональний і спортивний одяг обох статей, що й пояснює той факт, чому такі текстильні вироби навіть після недовгого носіння миттю починають видавати різкий запах. Мікрококи виживають, радісно поплескавшись у пральній машині, адже такий одяг можна прати лише при температурі 40 градусів, а для боротьби з запахами потрібні 90 градусів. Таку температуру мікрококи б не витримали, але не витримало б її й таке красиве функціональне вбрання. За тілесної температури мікрококи почуваються пречудово й одразу ж беруться до своєї пахучої роботи, щойно спортивна одежина торкається вашого тіла. Тепло, трішки вологи – те, що треба! І ось це вже не свіжовипрана футболка, а жахливий смердюк.

Навіть із погляду екології класичний одяг із бавовни, який можна прати за високих температур, був би доречнішим у боротьбі з запахами. Це стосується, між іншим, усіх природних матеріалів, таких як вовна, льон чи шкіра. Якщо у вас шкіряні штани, то принюхайтеся, наскільки добре вони пахнуть усередині, хоч ви їх ще ніколи не кидали в пральну машину. Для смердючих бактерій шкіряні штани – не найкраща оселя, вони там краще вивітрюються. Той самий феномен можна спостерігати і з хутряним взуттям. Сьогодні воно буває як модним і вишуканим, так і класичним у стилі ескімо. Навіть за умови щоденного використання, якщо ви проносили їх цілу зиму на босу ногу, їхня ароматна нотка бездоганно чиста, у той час як шкарпетки вже за декілька годин потребують прання.

Іншими словами: як цивілізаційні харчові продукти погано впливають на наш обмін речовин, так і цивілізаційний одяг чинить негативний вплив на запах нашого тіла. Адже він досі перебуває у кам’яному віці, через що йому більше до вподоби мода à la сімейка Флінстоунів[4]. Сексуальний фетишизм, очевидно, давно з цим ознайомлений, адже його улюблені атрибути – шкіряні трусики та бюстгальтери.

Між іншим, ми самі теж виробляємо звабливі речовини та продукти їхнього розпаду (як-от андростенон, андростенол, андростадіенон і естратетраенол). Та чи йдеться про справжні феромони, як-от у тварин, поки точно не відомо. Феромони – це хімічні медіатори, за допомогою яких особини одного виду обмінюються між собою інформацією. Перелічені продукти розпаду гормонів, очевидно, функціонують як специфічний сигнал для протилежної статі. Вони виникають унаслідок ферментного розпаду статевих гормонів, які виділяють пахучі залози. Пізніше таке розщеплення здійснюють бактерії нашої шкіри.

Наука намагається описати стимулювальні запахи: чоловіки, таким чином, більше пахнуть сумішшю сечі, сандалового дерева, мускусу та сиру, жінки ж – цибулею, оселедцем, кислими вершками та квітами. На перший погляд не дуже привабливо, але видається, що наш ніс не тямить себе від таких ароматів. На передній частині носової перегородки розташоване щось подібне до канальця зі слизової тканини, в кінці якого є клітини чуттів і нервові волокна. Можливо, що цей так званий вомероназальний орган – тваринно-еволюційні залишки органа, покликаного винюхувати феромони. Варто також додати, що й шкіра реагує на запахи, до того ж спеціальними рецепторами. Однак наскільки вона здатна передавати цю інформацію далі до тіла – поки не встановлено.

Хочемо ми того чи ні, але природа нас поляризувала таким чином, щоб ми максимально притримувалися свого виду. Тобто, коли ми віримо, що контролюємо свою поведінку і свідомо вирішуємо, чи та або та особа годиться нам у партнери, це правильно лише частково, адже наше тіло ще задовго до цього прийняло біохімічне рішення: пан або пропав. Так ми доходимо до генетики, а вона мала би бути підхожою.

Генетика, здоров’я та фази життя

Для того щоб ми могли презентувати себе на ринку з погляду генетики якнайкраще, наш піт виділяє так звані молекули MHC. Вони не пахнуть у звичному розумінні цього слова, хоч ми й сприймаємо їх несвідомо рецепторами нашої нюхової слизової оболонки. Такі генетичні компоненти запаху часто захищають від інцесту, адже ця інформація про запах надто нагадує свою: так виходить, що природа подбала про механізм захисту, щоб не завдати шкоди потенційним нащадкам.

Крім того, наш запах надає довколишньому світу або принаймні носу лікаря певні вказівки на стан здоров’я. Лікарський ніс завжди принюхується. Тяжкі захворювання органів, рани, гниття тканин і ракові захворювання можуть суттєво змінювати запах тіла. Захворюванням шкіри теж властивий свій особливий аромат: люди з нейродермітом пахнуть дещо солодкаво, адже їхня шкіра в уражених місцях заселена стафілококами. Захворювання, пов’язані з жирною шкірою (як-от жирні екземи, лупа, акне чи жирна розацеа), радше гіркувато-терпкі на запах. Лікарські засоби, які доводиться приймати через певні хвороби, теж випаровуються.

Немає сумніву, що ви одразу вчуєте, коли хтось курив, уживав алкоголь чи їв часник. Продукти розпаду харчових продуктів потрапляють крізь стінки кишківника у кров, а звідти – до потових залоз. Чуйніші з вас уважатимуть запах вегетаріанця приємнішим за запах м’ясоїда. Принаймні так довело одне дослідження, під час якого тестували піт із пахви чоловіка на привабливість. Жінки, які не споживали ліків (це могло б порушити їхню здатність оцінювати запах), вважали запах пахви вегетаріанця приємнішим, привабливішим і більш чоловічим, ніж запах пахви, власник якої споживав червоне м’ясо. Дивовижно, але чоловіки, які їли часник, теж продемонстрували непогані результати: від їхнього пахвового запаху жінки теж «слинку пускали». Зовсім інша ситуація з таким запахом у дихання… Такий суперпіт повідомляє наше прадавнє Я, що тут хтось харчується здоровою їжею, тобто є добрим постачальником генів і може бути через акт зачаття ще довгий час у розпорядженні як один із батьків.

Кожній фазі нашого життя властивий свій запах. Немовлята, які ссуть молоко, пахнуть м’яко, діти ж загалом пахнуть слабше, адже вони ще не випаровують гормонів перехідного віку. Шкіра підлітка натомість виробляє велику кількість сала і струменіє значною кількістю статевих ароматів. Тобто діти не лише відповідно поводяться, а й пахнуть пубертатністю. У середньому віці, допоки наші статеві органи старанно працюють, ми також розпилюємо інформацію «вперед злягатися», «якраз вагітна», «я хочу спарюватися» або, як у свіжоспечених татусів, «хм, зараз мене не цікавлять інші жінки: я щойно став батьком» (рівень тестостеронів в цей період справді знижується, роблячи їх принаймні тоді справді вірними). Літні люди пахнуть інакше за людей середньої фази життя, адже в них видозмінений склад гормонів, рівень гормонів падає, зменшується продукція шкірного жиру – шкіра стає сухішою, зоопарк бактерій переналаштовується на нові умови. Мікробіом, наш вірний супутник у всіх життєвих ситуаціях, таким чином, змінюється із плином життя.

Щоденний стогін мікробіому

Для оточення запах нашого тіла теоретично став би відкритою книжкою. Практично ж ми постійно обмежуємо такий вид літератури. Ми збиваємо зі сліду, скеровуємо не в тому напрямку, перекриваємо все найрізноманітнішими пахучими речовинами та штучними ароматами. Та чи означає це, що вам узагалі не варто вмиватися? Звісно ж ні! Але ви мусите знати, як мило, ароматизатори та решта засобів діють на ваше тіло. Для нас, дерматологів, уся ця м’ясорубка запахів, зокрема залежність від чистоти тіла, становить невіддільну частину травм шкіри.

Щоденний душ хоч і дозволений, однак не є чимось необхідним. Навпаки: вдалося з’ясувати, що після кількатижневого уникання душу на шкірі більше не розмножуються хвороботворні організми, натомість майже повністю зниклі види бактерій знову займають утрачені позиції. Наприклад, такі, що захищають від астми та екзем. Мікробіом шкіри виходить з ладу насамперед тоді, коли ми його щоденно, подеколи навіть неодноразово, атакуємо. Намилювання мийними засобами вимиває захисні жири нашої шкіри, роблячи її сухою. Використання лужного мила сприяє тому, що кислотна мантія стає лужною майже на вісім годин. Саме стільки часу потрібно захисній мантії, щоб знизити, докладаючи зусиль, кислотний рівень з рН 10 до попереднього, рН 5. Період, коли захисні та ласі до кислоти бактерії на шкірі втрачають боєздатність. Для хвороботворних організмів, як-от віруси, гриби та шкідливі бактерії, – а також для тих, які виділяють негарний запах, – це пряме запрошення, яке вони залюбки приймають.

Біомило, між іншим, теж не найкраща альтернатива. Навіть якщо врахувати, що до його складу входять природні олії як відновлювачі жиру та немає штучних ароматизаторів, вони все одно лужні, а отже, руйнують кислотний бар’єр шкіри. Кисле підіймає настрій[5] – це правило поширюється й на приємний, здоровий запах тіла, що йде від боєздатного мікробіома шкіри. Кислим (ідеться про показники рН нижче 7) є наше тіло майже в усіх ділянках, які повинні чинити опір: показник рН шкіри – 5, вагіни – 4, шлунка – 1,5, кишківника – 6.

Отож: приймайте душ щодня, але мийтеся виключно водою. Лише у кризових зонах запаху – в пахвах, паховій ділянці, анальній складці та на стопах – можете застосовувати, якщо вам від цього краще, кислий гель для душу (тобто синтетичний детергент, синтетичний тензид) без ароматизаторів, барвників чи консервантів, з біомагазину, з рівнем рН приблизно 5, а ще краще – з дуже ніжними цукровими чи кокосовими тензидами. Такий гель для душу менше висушує шкіру, на захисний бар’єр менше нападають. Є такі синтетичні детергенти і для миття рук.

Ще одна хитрість для доброго запаху – використання яблучного оцту. Додайте столову ложку яблучного оцту до літра води й нанесіть після душу на ділянки тіла, схильні до інфекцій чи запаху. Пітні складки тіла, як-от пахви, пахова ділянка, а також шкіра голови та волосся будуть дуже цьому радіти. Такий саморобний розчин посилює кислотну мантію, пом’якшує запалення шкіри, бореться з інфекціями та дбає про хороший аромат тіла. Компоненти оцту випаровуються самі по собі, тож нема потреби потім його змивати.

Знайти заміну дезодорантам значно важче, особливо якщо організм їх добре переносить. Дезодоранти прикрашають аромат пахви приємнішими запахами та містять пригнічувачів бактерій, тобто антисептики. До складу так званих антиперспірантів уходять сполуки алюмінію, які звужують вивідні шляхи потових залоз. Хоч вони й проявили себе як найефективніші, проте алюміній перебуває під підозрою як потенційна причина деменції та раку грудей. Останнє досі не доведено, і до певної міри ризик, пов’язаний із застосуванням антиперспірантів, можна поставити під сумнів. Адже загалом верхні позиції на шкалі ризиків для здоров’я займають зовсім інші джерела алюмінію. Алюміній – третій за поширеністю метал земної кори. Його можна знайти у воді та овочах, він уходить до складу вакцин, таблеток від болю в шлунку, алюмінієвого посуду та фольги. Ті, хто полюбляє накривати рештки їжі фольгою, перш ніж поставити їх у холодильник, мають бути обережними: якщо алюмінієм покривати кислу чи солону їжу, частина алюмінію відокремлюється, потрапляючи згодом через харчові продукти прямо в тіло.

Неушкоджений бар’єр шкіри втримує алюміній із антиперспіранту від проникнення всередину. Хто взагалі не бажає ризикувати, той мав би або не наносити його на щойно поголену шкіру, або користуватися продуктами без алюмінію, тобто звичайним дезодорантом. Оскільки спреї здатні подразнювати дихальні шляхи, я б радше рекомендувала користуватися роликовими засобами, олівцями або кремами.

Для тих, хто дуже сильно пітніє, антиперспіранти – справжнє рятівне коло. Ботокс, якщо його вколоти у шкіру пахви, теж блокує десь на півроку транспортацію нейромедіатора до потових залоз, тож на цей час уколоте місце справді залишається «сухим». Досить добрих результатів у боротьбі з потовиділенням у пахвах можна досягти накладанням вологих губок, крізь які пропускають слабкий постійний струм (водоструменевий іонний тофорез). Він змінює транспортування іонів до потової залози та сприяє звуженню вивідних шляхів потових залоз. Ще одна опція – хірургічне відсмоктування потових залоз. Оперативне відділення великого нерва симпатика, точніше вживляння кліпси всередину тулуба, пов’язане з великою кількістю побічних ефектів. Хто прагне їх уникнути, той може запитати про спеціальні таблетки від надмірного потовиділення.

Науковці намагаються сьогодні піти новим шляхом. Багато типових терапій (антисептики, засоби дезінфекції та антибіотики), спрямованих проти смердючих бактерій, убивають паралельно й добрі бактерії. Щоб цього уникнути, кипить робота над дружніми до живого розчинами. Одного дня, можливо, навіть вдасться виростити мікробіом із приємним ароматом і пересаджувати антисмердючі бактерії з однієї людини на іншу. Перші біотерапії зараз на стадії дослідження та розвитку: ідеться про бактеріальний спрей або пробіотичні креми, призначення яких – підсилити мікробіом шкіри, від чого буде користь як захисним організмам, так і запахам. Уже сьогодні ринок пропонує перші продукти з догляду, які містять сигнальні речовини, вироблені бактеріями. Вони стимулюють корисні бактерії, як-от Streptococcus epidermidis, і пригнічують їхніх хвороботворних колег на кшталт Staphylococcus aureus.

Та перш ніж такі нові форми лікування дійдуть до нас у баночках і тюбиках, таки мине певний час. Доти мусимо послуговуватися наявними хитрощами.

У будь-якому разі треба навідуватися до лікаря, якщо – особливо вночі – раптом сильно починаєте пітніти. Можливо, це причина захворювання, як-от запалення, інфекції, серцево-судинної хвороби або порушення обміну речовин, розладу якогось органа чи раку. Нічне пітніння, коли доводиться багато разів за ніч змінювати піжаму, – це тривожний сигнал, який іноді супроводжує гарячка та безпричинна втрата ваги. Медики називають це «В-симптоматикою», адже це може бути супутнім синдромом тяжкого внутрішнього захворювання.

У відділі сиру: про смердючі шкарпетки та гарячі стопи

Кілька тижнів тому я ходила на масаж. Із задоволенням розтяглася на масажному столі, обличчя та ніс дивилися крізь зручно вимощену дірку в узголів’ї на підлогу, а масажист почав ніжно м’яти мою шию. Тяжкий робочий день відійшов на задній план, я змогла розслабитись і помріяти. Але тоді в ніс ударив різкий запах, який одразу ж нагадав мені запах сиру «Тільзитер» із мого холодильника. Розслаблення як вітром здуло.

Чому сирний запах – чоловічого роду – вдається збагнути лише з другої спроби? Фактом є те, що більші люди продукують більше поту за менших. Великий чоловік пітніє більше за маленьку жінку. Але це правило має й зворотну дію. Кількість поту в обох статей зростає влітку, щоб захистити тіло від перегрівання. Це щось на зразок кондиціонера, який забезпечує охолодження через випаровування вологи.

А те, що ми час від часу ходимо на вологих ногах, – це спадок з давніх часів, адже наші пращури не ходили по савані на високих підборах чи в лакованих туфлях. Дещо зволожена стопа – це, власне кажучи, засіб від ковзання на босій нозі, власнику якої доводиться втікати. Стресова нервова система підвищує в таких ситуаціях потовиділення. У кам’яному віці це було важливим, сьогодні ж вологий покрив разом із полущеною зроговілою тканиною на п’ятах – чудове місце для зустрічей усіляких збудників запаху.

Ізовалеріанова кислота – одна з багатьох смердючих коротколанцюжкових жирних кислот, яка виникає тоді, коли Staphylococcus epidermidis, адекватний мешканець шкіри, переробляє в поті амінокислоту лейцин. Вона пахне сиром. Чоловіки продукують помітно більше цієї амінокислоти порівняно з жінками. Але й це ще не все: інші бактерії забезпечують гнилисті чи кислуваті нотки. Саме тому на смердючих стопах можна знайти Bacillus subtilis, запах якої явно не тягне на звання «субтильного», тобто тендітного.

З цивілізаційним взуттям та сама біда, що і з цивілізаційним одягом: еволюція не передбачила появи кросівок, а ті пропускають менше повітря до наших стоп. Утім, тхнути може й елегантний шкіряний черевик. Уся річ не в матеріалі, а в пошитті. Якщо вони вузькі настільки, що пальці притиснуті один до одного, то в ділянках між пальцями збирається піт. У цих темних, вологих і солоних щілинах збираються, наприклад, бактерії типового виду Brevibacterium epidermidis, близький родич яких Brevibacterium linens бере активну участь у виготовленні сиру «Лімбургер», а його запах просто дивовижним чином притягує малярійних комарів.

Етці[6], наш пращур із кам’яного віку, точно не страждав від сирного запаху стоп. Його лапті з підошвою зі шкури ведмедя забезпечували пальці ніг місцем, а через переплетіння сіна та липового волокна вони пропускали вітер і водночас зберігали тепло, тобто забезпечували оптимальний клімат для стопи. Отже, якісні черевики зі шкури ведмедя… Між іншим, ті, хто надає перевагу шкіряним сандалям, сьогодні теж значно менше ризикують підчепити сирний запах ніг. Багато повітря та місця, можливість випаровування та жодних шкарпеток, які затримують відведення рідини та сприяють розмноженню бактерій.

Який висновок можна з цього зробити? Свободу ногам, упустіть повітря та відмовтеся від (хоча б з погляду моди) шкарпеток у сандалях.

Інші поради проти запаху стоп

Стосовно контакту: якщо у вас партнер чи партнерка з добрим запахом стоп, то регулярно тріться стопами одне об одного. У такий приємний і дуже вигідний спосіб ви зможете отримати частинку його чи її мікробіому. Так може розпочатися боротьба добра зі злом. Нехай буде з вами сила, а сир – у холодильник.

Чи справді все під контролем?

Тренер німецької національної збірної з футболу все нам продемонстрував. Перед увімкненими камерами під час важливого поєдинку він, забувши про все на світі, запхав пальці в штани. Коли ж вони знову побачили світ, він жадібно їх понюхав. Ці кадри розлетілися соціальними мережами, деякі футболісти не знали, як відповідати на запитання журналістів про таку поведінку, але всім було весело. Натомість тренер очевидно знайшов заспокоєння, коли під час такої напруженої ситуації залишився сам на сам із собою. Те, що намацали його пальці, залишило його вдоволеним, а тест на запах помітно покращив настрій: чистий тестостерон. Так, це одвічне протистояння, в яке він ринув зі своїми чоловіками, точно завершиться позитивним результатом!

Те, що зробив тренер, зчинило неймовірний скандал у ЗМІ, та водночас це цілком людське. Хіба є хтось, хто не просовував палець у якийсь отвір тіла чи складку, щоб пізніше його понюхати? Іноді в екстазі від запаху, іноді ж із думками на кшталт: фу, бе – насамперед коли йдеться про ділянки нижче пупка. Відразу ж у голову проникає запитання: «Я там внизу погано пахну, що ж це може бути?»

Причини абсолютно різні. Нерідко це власне, особисте сприйняття. Так, багато жінок сумніваються у приємному запаху своєї піхви, хоча здорова вагіна ніколи не пахнутиме погано. Більшість чоловіків навіть скажуть, що вона пахне заманливо. Тож запитайте як першу контрольну інстанцію тих людей, з якими розділяєте ложе…

Пахучі залози та статеві гормони

Характерний запах інтимних ділянок розвивається в період статевого дозрівання, коли статеві гормони надсилають сигнали через пахучі залози: «Привіт! Ось і сталося. Перед вами – потенційна кандидатура для парування!» Оце послання – просто геніальний задум природи: наша еротична пахуча реклама приваблює, як уже було сказано, лише тих, хто нам підходить або в кого через багатообіцяльну генетичну комплектацію максимально неушкоджене здоров’я. Якщо люди добре реагують на запах одне одного, особливо в інтимній ділянці, то, цілком можливо, все вдасться і з коханням, та насамперед зі здоровими кремезними нащадками.

Особливо ефективний підсилювач запаху – наше лобкове волосся, адже воно вбирає та розпилює парфуми нашого тіла. Що важливіше – свідоме поширення сексуального запаху чи наслідування моди поголеної промежини, кожен вирішує сам. Але знайте: лобкове волосся – це не лише старий нечесаха, воно, крім поширення запаху, виконує інші важливі функції. Волосся дельти підтримує складки тіла сухими і сприяє їхній вентиляції, інакше вони швиденько запріють, укриються потом і вологою. Тож можна було б сказати, що лобкове волосся – це щось на кшталт природних бавовняних трусиків, які пропускають повітря до інтимних ділянок і борються з тим, щоб чутлива шкіра через накопичення поту м’якнула.

Але що ж може справді неприємно пахнути? Ми знаємо, що на нашій шкірі знаходять затишок мільярди бактерій. Цей наш маленький зоопарк любить бути захищеним і прихованим, найкраще – при кислих показниках рівня рН. В інтимній ділянці пахучі залози, навпаки, забезпечують дещо менш кислий настрій, тобто середовище тим міцніше, чим воно лужніше. У покритих темрявою ділянках збираються не такі бактерії, як, скажімо, на нашій добре освітленій і сухій шкірі спини.

Цей пахучий відбиток інтимних ділянок романтики залюбки називають ароматом кохання. Але за ранковою гігієною домінують радше неромантики. Адже вони драють себе, натирають милом – роблять усе, щоб не пахло. Але це і є в прямому значенні слова втрачена любов: після кожного миття «старий» аромат знову повертається, адже пахучі залози та бактеріальна флора невтомно постачають поповнення, щоб їхня популяція, яка пройшла децимацію, знову відновила втрачену міць. Коли наша інтимна флора збалансована, тобто коли ми не втручаємося надто часто, коли не натираємо до м’яса нашу промежину лужним милом, руйнуючи життєвий простір для бактерій, то там нічого погано не пахне. Саме тому правило стосується й інтимних ділянок: хто забагато намилюється, той тхне! За такий ефект відповідальні також упрілі прокладки чи синтетична спідня білизна, які працюють подібно до кювеза. Тому краще носити класичні бавовняні труси в дрібний рубчик і використовувати для ділянки геніталій помірні кислі мийні речовини (синтетичні тензиди без ароматизаторів).

Особлива атмосфера

Не лише зовнішні інтимні ділянки наділені своїм запахом, пахне й слизова оболонка, до того ж від природи досить ніжно. Якщо ж пахне якось незвично, то це може бути ознакою серйозної проблеми, не обов’язково пов’язаної саме з нестачею гігієни. За таким запахом можуть ховатися захворювання, що передаються статевим шляхом, які часто не мають інших симптомів, крім виділень чи свербежу. Саме тому такі інфекції можна непомітно передавати під час сексу. Мазок, аналіз сечі, а в чоловіка ще й аналіз сперми – важливі засоби діагностики.

Якщо жінки страждають від неприємного запаху з вагіни, то він зазвичай не приходить сам. Приблизно 30 % жінок у фертильному віці знову й знову скаржаться на запах риби, поєднаний із сіруватими виділеннями та без жодних інших ознак якогось класичного захворювання, що передається статевим шляхом. Вони вражені бактеріальним вагінозом. Стан, який може дуже обтяжувати. Він зазвичай з’являється тоді, коли в піхві побувала сперма або ж, навпаки, коли звідти виходила менструальна кров. Обидві рідини постачають велику кількість розщеплюваного білка й піднімають рівень рН піхви приблизно з 4 до більше ніж 4,5. Жінка має справу з імунним розладом у супроводі дисбалансу природної вагінальної флори. Якщо рівень рН слизових оболонок надто високий, розмножуються недобрі збудники. Вони розщеплюють білок і виробляють продукти гниття, які й спричиняють рибний запах. Одна з таких речовин – уже описаний в темі запаху з рота кадаверин.

Про здорове кисле середовище піхви дбає велика група бактерій молочної кислоти (лактобацили). Це так звані бактерії Додерляйна. Вони постачають приблизно 18 мг молочної кислоти у вагіну, але водночас виробляють Н2О2 (гідрогенпероксид) і спільно з бактеріоцинами щось на кшталт природного антибіотика. Так виникає кисле середовище, що з усіх боків діє на заблукалих інфекційних збудників токсично, ефективно їх проганяючи. Якщо ж декілька стійких мікроорганізмів витримали таку кислотну атаку, лактобацили вибудовують на стінках вагіни біобар’єр. Тож жоден злісний збудник не в змозі там поселитися.

І все ж навіть у здоровій піхві можна знайти кілька потенційно хвороботворних бактерій і дріжджових грибків, які потрапляють зі шкіри чи кишківника або ж приходять разом з іншими відвідувачами. Утім, лише коли всі сили захисту, в тому числі й бактерії Додерляйна, ослаблені, ці агресори здатні завдати справді серйозної шкоди. Психосоціальний стрес, затяжна менструація, антибіотики, протизаплідні таблетки, куріння чи надто часта зміна партнерів можуть помітно зашкодити бактеріальному балансу. У дискусіях порушують і тему нестачі вітаміну D чи кишківника, який вийшов з-під контролю. Дверцята й ворота для всіх бактерій відкривають і вагінальні розчини з водою, адже вода з рівнем рН 7 надто лужна для вагінального каналу. Саме тому варто було б мити лише зовнішню слизову оболонку (вульву), і то лише теплою водою без усіляких там мийних домішок. Під час миття ретельно відтягуйте усі складки та виступи й мийте всю помітну ззовні слизову оболонку від залишків секреції та відлущених клітин. При цьому система самоочищення піхви залишається недоторканною і збалансованою. Зовсім протилежний випадок, коли ви драєте вагіну до м’яса усілякими інтимними лосьйонами, спреями, парфумованими рушничками тощо.

Коли діагностували порушення балансу вагінальної флори, то довгий час застосовували виключно вагінальні супозиторії з бактеріями Додерляйна. Сьогодні ж можна приймати цілющі бактерії для піхви у формі пробіотиків. Вони мандрують крізь кишківник до піхви, забезпечуючи там спокій, порядок і приємний аромат. Практикують і наповнення вагіни гелями та вітаміном С. Хоч це й допомагає швидко усунути неприємний запах, але не бореться з потенційно наявною біоплівкою з Gardnerella vaginalis і Atopobium vaginae – так називаються ті збудники, які продукують запах риби. Навіть антибіотики не завжди справляються з цими крихітками, тож рецидиви – звичне явище. Якщо такий надокучливий збудник хоч раз отримав владу, позбутися його досить важко. До сьогодні ставку робили на зміцнення імунної системи, відновлення кислої вагінальної флори та ін’єкції вакцини з лактобацилами. Однак дослідження інших можливостей тривають. Так, багато вчених покладають надії на застосування неотруйних речовин – ферментів, антибактеріальних білків, ефірних олій чи субстанції етилпирувату, – які змогли б вимести творців біоплівки без затримок і побічних ефектів.

Між іншим: кожна біоплівка на нижньому поверсі здатна передаватися під час сексу. І все ж лікування партнера під час бактеріального вагінозу на відміну від «справжніх» статевих хвороб досі не входить до списку рекомендацій.

Стосовно партнера: якщо ви, любі чоловіки, зараз розслаблено відкинулися в кріслі й думаєте, що це все вас не стосується, знайте, що й ви можете бути уражені Gardnerella vaginalis і ваша найкраща частинка може теж тхнути. Саме тому їй та всьому, що з нею пов’язане, присвячено цілий розділ «Тільки для чоловіків», наступний у черзі. Поки ж скажу таке: там, унизу, є ціла купа слизових оболонок, у яких просто неймовірно задушно й волого. У такий заманливий клімат, буває, мандрують добрі мікроби, а буває, й хвороботворні. Але за умови наявності добрих сил захисту та завдяки регулярному миттю в теплій воді проблем не мало б виникнути: пустити теплу воду, крайню плоть відтягти, мити. Знову натягнути крайню плоть. Тоді недовго почесати лобкове волосся й скочити в труси у дрібний рубчик. Краще не придумаєш, принаймні з огляду на мікробіом у вашій промежині. Пеніси, населені великою кількістю анаеробів, тобто бактерій, які живуть без повітря серед розкішної крайньої плоті, ризикують значно більше підчепити ВІЛ. Обрізані пеніси краще провітрюються, саме тому такі чоловіки набагато рідше вражені ВІЛом. Вони й без того переносять менше мікробів на сухій голівці, рідше їх передають (хоч це й не гарантія). Дружини обрізаних партнерів рідше страждають від бактеріального вагінозу.