Читать книгу Сто днів. Левіафан (збірник) - Йозеф Рот - Страница 12

Імператор наказав, щоб у кожному місті країни дали по сто гарматних пострілів. То була його мова. Отак він повідомив народові, що одержав перемогу над повсталими ворогами – друзями короля.

Гармати прогриміли в усій країні, і їм вторувало могутнє відлуння. Люди давно вже не чули гарматного ляскоту. А тепер, почувши, злякалися. Вони знов упізнали голос нещадного імператора, що повернувся в країну. Навіть про мир він повідомляв пострілами.

Брат імператора казав:

– Було б краще звеліти бамкати в дзвони, а не стріляти з гармат.

– Так, – погодився імператор, – я люблю дзвони, і ти знаєш про це. Я б охоче послухав їх. Але зі дзвонами я ще почекаю. Я звелю бити в них, коли переможу могутнього, справжнього ворога.

– Кого ти маєш на увазі? – запитав брат.

– Увесь світ, – повільно і врочисто мовив імператор.

Брат підвівся. Тієї миті він боявся всього світу, що був ворогом імператора, а водночас боявся і брата, що мав за ворога цілий світ. Ще надворі, перед дверима, перше ніж зайти, він проймався співчуттям до імператора і відчував страх за нього, й вирішив не виявляти перед його обличчям ані страху, ані співчуття. А тепер, стоячи перед імператором, він, як уже віддавна, скорився і його поглядові, і голосу. Братові здавалося, ніби він – один із безіменних гренадерів могутнього імператора.

– Сядь, – мовив імператор, – маю сказати тобі щось дуже важливе. Тільки тобі, тобі одному я можу сказати це. Я б краще звелів бити в дзвони, але наказав стріляти з гармат, бо дзвони були б брехнею, – брехнею і обіцянкою, якої я не можу дотримати. Брате, миру ще немає! Я хочу, щоб люди звикли до гармат. Я б хотів миру, а вони змушують мене до війни. Всі посли всіх країн давно б уже покинули Париж, якби мій поштмейстер не затримав їхніх коней. Вони акредитовані в короля. Вони не гості народу Франції та її імператора. Ох, вони ненавидять мене ще дужче, ніж я зневажаю їх! На кордонах вони ловлять моїх посланців. До імператриці не доходить жоден мій лист. Ох, брате! Коли походиш із такої родини, як наша, то знаєш великий світ не дуже добре. Це наша помилка, брате, помилка неродовитих. Я принизив королів, але від того, що їх принижую я, такі, як я, такі, як ми, вони меншими не стають. Це робить їх мстивими, і вони прагнуть помсти. Останній із моїх гренадерів має більше шляхетності, ніж вони. Перемогти жалюгідних повстанців у країні було легко. Така перемога не заслуговує бамкання дзвонів. Є ще більше ворогів навіть у країні – депутати. Вони не народ, але народні обранці. Національні збори. Я підпорядкований їм. Але тільки я можу прагнути свободи, тільки я, бо я досить могутній, щоб берегти її. Я імператор французів, бо я їхній генерал.

– Отже, ти воюватимеш, – тихо виснував брат.

– Воюватиму, – кивнув імператор.