Читать книгу Син - Ю Несбьо - Страница 8

– Я знав твого батька, – сказав Йоганнес Холден.

За вікном накрапало. Зранку було тепло, сонячно; а вдень на горизонті скупчились хмари і містом пройшов легкий літній дощик. Йоганнес згадав свої давні відчуття ще до того, як його посадили. Як малі краплинки дощу вмить нагрівались, падаючи на напоєну сонцем шкіру. Як піднімався запах пилу з теплого асфальту. Від пахощів трави, листя і квітів у нього паморочилося в голові, тягло на пустощі. Ох, коли б знову молодість!

– Я був його таємним інформатором, – сказав Йоганнес.

Сонні сидів у темряві, під муром, і його обличчя неможливо було розгледіти. У Йоганнеса залишалось не надто багато часу: камери невдовзі замкнуть на ніч. Він набрав повітря в груди. Ось він дійшов до цієї миті. До фрази, яку йому треба сказати, хоч як він боїться наслідків. Вимовляючи слова, що стільки часу сиділи в його грудях, він боявся, чи вони, бува, не пустили там коріння.

– Неправду кажуть, Сонні, начебто він застрелився.

І по всьому. Нарешті він йому сказав.

Мовчання.

– Сонні, адже ти не спиш?

Йоганнес бачив, як хлопець поворушився в напівтемряві.

– Я знаю, чим це дійсно стало для тебе і твоєї матері. Знайти батька мертвим. Прочитати листа, в якому він стверджував, буцімто був людиною мафії в поліції, допомагав наркодилерам і перевізникам наркотиків. Буцімто він застерігав їх про рейди, видавав інформацію про докази, про підозрюваних.

Йоганнес бачив білки пари очей, що блимали у напівмороці.

– Сонні, все було навпаки. У твого батька виникли підозри, хто насправді зрадник у поліції. Я чув, як Нестор обговорював по телефону зі своїм босом, яким чином їм здихатися полісмена на прізвище Лофтус, перш ніж той перепаскудить їм усю «малину». Я застеріг твого батька про небезпеку, переповів йому ту розмову; поліція мала діяти швидко. Але твій батько сказав, що не може залучати інших людей, що повинен проводити операцію сам, бо знає, що ціла низка полісменів заборгувала Несторові. Через те він змусив мене заприсягтися, що я триматиму рот на замку і ніколи ані слова про це не зроню жодній живій душі. То я й тримав ту обіцянку аж до теперішньої миті.

Чи Сонні все зрозумів? Можливо, що ні, але найголовніше не в тому, чи Сонні взагалі слухав або що з того буде, а в тому, що Йоганнес нарешті очистив сумління. Нарешті сказав йому. Доставив повідомлення законному адресатові.

– У ті вихідні твій батько був сам: ви з матір’ю поїхали з міста на якесь змагання борців. Він знав, що по нього прийдуть, тому забарикадувався всередині отого вашого жовтого будиночка в Берґу.

Йоганнес відзначив, що він щось відчуває у темряві. Зміну хлопцевого пульсу і дихання.

– Попри всі перестороги, Нестор і його люди спромоглися потрапити всередину. Вони не хотіли переслідувань, яких не змогли б уникнути, застреливши полісмена, тому вони змусили твого батька написати отого передсмертного листа…

Йоганнес ковтнув і казав далі:

– …в обмін на обіцянку не займати тебе і твою матір. Після цього вони вистрілили в нього впритул з його власного пістолета.

Йоганнес заплющив очі. У камері було дуже тихо, і все ж здавалося, що хтось кричить йому у вухо. І щось стискало груди та горло, чого він не відчував уже багато-багато років. Боже милостивий, коли він востаннє плакав? Коли його дочка народилась? Але він не міг зупинитися саме зараз; він мав закінчити те, що вже почав.

– Я думаю, тобі цікаво, як Нестор увійшов у будинок?

Йоганнес затамував подих. І йому здалося, ніби хлопець теж припинив дихати; Йоганнес чув тільки шумовиння крові у власних вухах.

– Хтось бачив, як я говорив з твоїм батьком, і Нестор подумав, що поліції аж надто щастило з вантажівками, які вона останнім часом перехоплювала. Я все заперечував, казав, що я просто трохи знайомий з твоїм батьком і що він намагався витягти з мене інформацію. Тоді Нестор сказав, що коли твій батько вірить, що я міг би стати його таємним інформатором, я можу підійти до вхідних дверей і змусити його відчинити. У такий спосіб, за словами Нестора, я зміг би довести, на чиєму я боці.

Йоганнес почув, що його співбесідник знову почав дихати. Прискорено. Жорстко.

– Твій батько відчинив двері. Адже своєму інформаторові довіряєш, правильно?

Йоганнес відчув якийсь рух, але він не почув і не побачив більше нічого, бо дістав удар. А вже коли лежав на підлозі, відчуваючи в роті металевий присмак крові і мимоволі проковтнувши зуб, що ковзнув йому в горло, отоді він почув, як хлопець кричить, кричить не вгаваючи, як відчиняються двері камери, вигукує щось офіцер, і тоді хлопця погамовують, беруть у наручники; і ще він подумав тоді, як дивно, що у наркомана така швидкість, точність і сила удару… І про прощення. Прощення, яке він не отримав. І про час. Про секунди, що минають. Про наближення ночі.