Читать книгу Поезії та сонети - Юліуш Словацький - Страница 2

Сину! Ти йдеш тепер на життєві дороги,

Тебе там берегти не буде в мене змоги;

Ти йдеш в чужі краї, покинувши родину,

Незнані там тобі серця й звичаї, сину!

Тепер тобі зоря присвітлює щаслива,

Надія на шляху, мов квітка, повна дива,

Але, як почуття остудить вік, по тому,

Як сам себе уздриш в просторі світовому,

Коли тебе, як лист між тлум чужий завіє,

Де почувань твоїх ніхто не зрозуміє, —

Тоді хоч думкою вертайсь на батьківщину,

Згадай свою рідню кохану і єдину,

Згадай той дім, де ти провів літа дитячі,

Згадай братів, сестер та ігрища хлоп’ячі,

Згадай свого отця, що тішиться на небі,

Що з храму вишнього стає тобі в потребі.

Чи твого спогаду не заслужила мати,

Що стільки змушена від всіх розлук страждати?!

Здоровий будь! Тяжка, тяжка життя дорога,

Іди! Візьми собі на добру поміч Бога,

Іди! І пам’ятай, що честь твоя для мене —

Це плата за моє життя трудне й стражденне!