Читать книгу Альберт Ейнштейн - Юлія Потерянко - Страница 4

На півдні Німеччини, на березі блакитного Дунаю, розташоване мальовниче містечко Ульм. У його центрі, понад сотнями помаранчевих череп’яних дахів велично здіймається Ульмський собор – найвищий в усьому світі. Дах собору прикрашає скульптура горобця. Ця маленька пташка – символ стародавнього міста.

Однак Ульм відомий не лишень своїм собором. Саме в цьому місті 14 березня 1879 року за півгодини до полудня народився хлопчик, про якого невдовзі дізнається весь світ. Звали його Альбертом Ейнштейном.

Стародавнє німецьке ім’я Альберт походить від імені Адальберт і означає «шляхетний», «яскравий», «блискучий». Щоправда, в Альбертових жилах не було й натяку на шляхетну кров. Народився він у звичайнісінькій німецькій родині єврейського походження. Його тата звали Германом Ейнштейном, і на життя він заробляв виготовленням матраців і перин. Мама хлопчика, Пауліна, походила з родини торговця зерном. Однак батьки не прогадали з іменем сина, цього маленького, схожого на горобчика з даху собору хлопчика, адже він і справді став яскравим, блискучим ученим.

Утім, якби ми перенеслися в ті часи й поспостерігали за Альбертом, коли йому було три або чотири роки, то нізащо не запідозрили б у ньому майбутнього генія. Адже до трьох років Альберт не промовив жодного слова! Сусіди Ейнштейнів, слуги й навіть його власні батьки часом думали, що він трохи недорозвинений. Адже навіть молодша Альбертова сестра, Майя, заговорила, коли їй не виповнилося і року.

З раннього дитинства Альберт був дивною дитиною. От як ви гадаєте, які улюблені розваги можуть бути у три-чотирирічного хлопчика (звісно, з урахуванням того часу, а у XIX столітті не було ще ані телевізорів, ані комп’ютерів)? Бігати у дворі, шукати у струмку жаб, ловити мурах, лазити по деревах, а взимку – ліпити сніговиків або ж навіть снігові замки. Маленького Ейнштейна зовсім не цікавили ці чудові дитячі розваги. Понад усе він полюбляв стояти біля піаніно і слухати, як його мама грає Бетховена[1].

– Берті, ходи погуляй, – казала вона йому.

А він і далі мовчки стояв і слухав. Йому здавалося, що на його очах відбувається диво: бо ж мама просто натискає пальцями на клавіші, а звідти лунає дивовижна музика. Можливо, він прагнув розгадати загадку «чарівного» інструмента.

Сусіди Ейнштейнів жартували, що з Альберта вийде музикант або годинникар. Саме ці професії здавалися їм найбільш підходящими для мовчазної і зосередженої дитини. Та невдовзі Альберт усіх їх здивував.

Сталося це, коли Ейнштейну-молодшому виповнилося чотири або п’ять років. Якось тато вирішив показати йому компас. Потім учений не раз розповідав цю чудову історію друзям і біографам. Берті довго й уважно дивився на табло, яким оберталася стрілка, наполегливо показуючи тільки в одному напрямку. І малюк, якого досі вважали не надто розумною дитиною, раптом запитав:

– Якщо ця стрілка рухається, то це означає, що обов’язково мусить бути щось, що нею рухає?

Ось так Берті вперше проявив інтерес до фізики.

Батьки хлопчика неймовірно зраділи такому повороту справи. Вони відразу ж повірили в можливості Альберта (інакше й бути не могло, адже батьки завжди повинні вірити у своїх дітей). Мама й тато вирішили негайно запросити педагога, щоб навчити хлопчика читання і письма. Адже з таким розумом йому все має даватися легко!

Однак тут на них чигало справжнє розчарування. Хоч хлопчик і був надзвичайно допитливим і розумним, наука давалася йому не надто легко. Коли вчителька наполягала, щоб її учень більше докладав зусиль, він у відповідь злився, нервував і навіть жбурляв у неї іграшки. Герман і Пауліна вирішили, що не варто більше мучити дитину, і відмовилися від приватних уроків. Нехай їхній дивакуватий горобчик ще підросте!

Запитання:

– Який символ стародавнього міста Ульм, в якому народився Альберт?

– Чим займався Берті замість бавитися, як усі діти?

– Яке майбутнє пророкували хлопчикові?

– Завдяки якому предмету батьки зрозуміли, що їхній син дуже розумний?