Читать книгу Альберт Ейнштейн - Юлія Потерянко - Страница 5

У перший клас Ейнштейн пішов до церковної школи, що утримувалася коштом міста Мюнхен. Саме туди перебралася хлопчикова сім’я, коли малому виповнився рік. Школу Альберт любив не більше за домашнє навчання. Тобто взагалі не любив.

Тут від хлопчика вимагали дисципліни – іграшками вже не пожбурляєшся. А ще Берті доводилося спілкуватися з учителем у присутності інших учнів. Дивно звучить, однак не забуваймо, що хлопчикові навіть важко було вимовити перше слово! Тож зрозуміло, яких зусиль йому вартувало спілкування з чужими людьми. Альберт боявся і весь час почувався ніяково. Неймовірне розчарування!

Утім, вибору Альберт не мав. Довелося починати з простих відповідей на кшталт «так» або «ні», пізніше додавати до них інші слова, вчитися звертатися з проханнями… Хлопчик незчувся, як під кінець першого класу майже вільно спілкувався з різними людьми. І хто тепер скаже, що від школи самі лиш кривди?

Приблизно тоді ж мама Пауліна вирішила, що Альбертові не завадило б зайнятися музичним вихованням, бо ж хлопчикові так подобається слухати її гру на піаніно! І маленький Ейнштейн почав брати уроки гри на скрипці. Тут йому придалися вроджені зосередженість і терпіння, бо щоразу грати одні й ті самі гами – ще та нудота, яку слід пережити, перш ніж грати справжню красиву музику. Ейнштейна ж повторення гам зовсім не обтяжувало. Ба більше, гра на скрипці згодом стала одним з його улюблених видів дозвілля. Упродовж усього свого життя він періодично повертався до занять музикою і якось навіть дав справжнісінький концерт[2].

А от зі звичайною школою у Альберта ніяк не складалося. З’ясувалося це, коли десятирічний хлопчик пішов вчитися до Мюнхенської гімназії. Вчителі примушували гімназистів зазубрювати матеріали з підручників, при цьому не обов’язково було розуміти написане. Альбертові це зовсім не подобалося. Він любив розмірковувати над прочитаним, дійти висновків, на все мав власну думку.

Альберт не вписувався у шкільну схему, і тому деякі вчителі вважали його безнадійним учнем. Нікого з наставників не цікавило, що 10-річний хлопчик читає книжки, які здолає не кожен дорослий, а математику любить і розуміє глибше за власного вчителя.

У гімназії Берті міг розраховувати лишень на те, що його похвалять за вивчені напам’ять сторінки. А от обговорити вивчене, прочитані книжки й наукові новинки хлопчикові не було з ким. Якби не дядько Якоб – інженер і математик-аматор – хлопчик був би геть самотнім.

Однією з найулюбленіших книжок дитинства в Ейнштейна була праця давньогрецького математика Евкліда «Начала»[3]. Це перший в історії підручник з геометрії, написаний (це ж треба таке!) аж за 2200 років до народження Альберта. Там містяться всі основні геометричні закони і правила, що їх і досі вивчають у школах. Берті захоплено читав цю книжку, адже все в ній так точно та всебічно описувалося за допомогою формул і правил!

Закінчував нудне навчання Альберт уже без батьківського пильного ока. Адже батько його збанкрутував, і сім’я вирішила почати нове життя в Італії. Хлопчика залишили в Мюнхені у родичів, щоб він спокійно здобув освіту.

Однак довчитися Ейнштейнові не дали. За рік до закінчення гімназії його відрахували за особистим розпорядженням директора. Оцінки, хоч і не найкращі, проте дозволяли йому отримати атестат зрілості, але керівництву навчального закладу не подобалося єврейське походження хлопчика. На ці упередження майбутній учений наражатиметься не раз. А тим часом він залюбки полишив Німеччину, яка вже тоді готувалася до Першої світової війни. Альберт подався до сім’ї.

Запитання:

– На якому інструменті вчився грати Альберт?

– Чи подобався йому процес навчання в гімназії? До чого в навчанні прагнув Берті?

– Яка книжка була найулюбленішою в малого Ейнштейна?

– Чому наш герой не зміг закінчити гімназії?