Читать книгу Послание друзьям - Юрий Эм - Страница 14

Надвечірнє сонце сяє,

Вітер хмарки не ганяє,

На дорозі пил сідає,

Край села музика грає.

Скрипка плаче, серце крає,

Молодий скрипаль співає.

Ой, не весело ж малому,

Наречена зникла з дому.

Сивий, хитрий та багатий

Молоду зманив із хати,

Не до рідної оселі, —

На курорти і в готелі.

І не скажеш, що дурненька,

Але дуже ж молоденька.

Мати з татом не пускали,

Умовляли, зачиняли…

Не вблагнули, відступили,

Прокляли й легли в могили.

Ті, так й їздили б далеко,

Але втрутився лелека.

Хай було б це у родину,

Ні, старий її покинув

І «налагодив» життя,

Що нема їй вороття.

Тиша входить за паркани,

Ніч спадає, гоїть рани.

Сонце виллється на ганок,

Прифарбується світанок,

Вірю, скаже скрипалю

Знову хтось: «Тебе люблю!»

І не зрадить, боронь Боже!

Хай їм доля допоможе!

А скрипаль наш у гаю

Заспіває, як в раю.

І повіримо ми знов,

Є кохання! Є любов!