Читать книгу Лола шукає подругу - Ізабель Абеді - Страница 4

Я знаю ще п’ятьох дітей, яким довелося переїхати. Правда, я не знаю їх особисто, але я про них читала. У книжках. Мені здається, якщо ти прочитав про когось, ти його вже знаєш. Іноді навіть краще, ніж реальних людей.

Так от, усі п’ятеро вважали, що переїзд – це справжнє божевілля. На новому місці їм спочатку здавалося, що всі люди з’їхали з глузду. Ось, наприклад, Ханні й Нанні (мама недавно подарувала книгу про них). Ханні й Нанні – близнята, яким довелося переселитися до інтернату. Спочатку вони навіть не думали шукати подруг, бо мали всіх навколо за ненормальних. Бабуся навіть посварилася з мамою, бо вважала, що книга про Ханні й Нанні – цілковита неправда. Але мама заявила, що Ханні й Нанні нагадують їй дитинство, і так говорити не можна. Бабуся, правда, зосталася при своїй думці.

Тричі на тиждень бабуся працює в книжковій крамниці. Вона продає тільки ті книги, які подобаються їй самій, і тому покупці іноді з нею сваряться. Якось бабуся мало не почубилася з одним покупцем: він хотів купити для своїх маленьких донечок книжку з малюнками, яка ну ду-у-уже не подобалася бабусі.

Правда-правда! Я це сама бачила, бо ми з тіткою Лізбет того дня зайшли до бабусиної крамниці. Покупець узяв книжку з малюнками «Вухань і його друзі», і коли хотів за неї заплатити, бабуся вирвала книжку у нього з рук і сердито вигукнула:

– Ну хіба можна давати такі книги дітям!

– Даруйте, – обурився покупець. – Якщо вам так не подобається ця книга, навіщо ж ви її продаєте у своїй крамниці?

На це бабуся заявила, що у порядних людей має бути вибір, задля цього такі книги й тримають у крамниці, але директор не має найменшого уявлення про гарні книги, не кажучи вже про здоровий глузд. Тут покупцеві урвався терпець, і він сказав, що у бабусі в самої немає здорового глузду ані на макове зернятко, й пішов, грюкнувши дверима.

Бабуся дуже засмутилася. Але мені здається, що покупець мав слушність. Бабуся сама винна, адже вона поводилася дуже невиховано. Я потім прочитала цього «Вуханя»: там у маленького рожевого зайчика такі смішні вуха. І в кінці книжки у нього з’являється багато друзів, точнісінько як у Ханні й Нанні. І вони вже не вважали свій новий дім ненормальним.

Я з самого початку знала, що з нашим будинком усе гаразд. Мені здавалося, що це найкращий будинок на світі, навіть без найкращої подружки. Але коли тієї середи я стояла перед дверима класу і прислухалася до відчуттів у животі, у мене трохи підломлювались ноги, ніби вони були зроблені з вершкового масла й почали танути.

У класі стояв неймовірний галас. Більшість дітей бігали або сиділи перемовляючись за партами. Двоє хлопчаків біля дошки кидалися мокрими ганчірками. Шльоп! Пумс! Виходило забавно – один із них завжди поціляв другому у фізіономію. Я розглянулася, і мені здалося, що в класі майже самі хлопці. Принаймні я помітила лише чотирьох дівчаток. І всі вони сиділи за однією довгою партою.

В однієї дівчинки шкіра була ще темніша, ніж у папая, а волосся заплетене в тисячу дрібних косичок. У дівчинки побіч неї руде волосся було зав’язане хвостиком. У третьої, навпаки, було рівне світле волосся, а в дівчинки праворуч від неї – каштанові кучері. Всі вони мали цілком симпатичний вигляд. От тільки п’ятого місця за їхньою партою не було. У мене знову засвербіла голова, і я побоялася підійти до дівчаток. Тим паче що руда з хвостиком нахилилася до дівчинки з тисячею косичок і щось зашепотіла їй на вухо. Мені це здалося дуже невихованим. Щоправда, світловолоса дівчинка усміхнулась мені, і це було приємно. Я посміхнулась у відповідь, але з місця так і не зрушила.

Та ось увійшла вчителька. Вона поклала руку мені на плече і сказала:

– Це Лола. Ми повинні підшукати їй місце. Здається, оце попереду ще вільне.

Вона показала на парту, де вже сиділи двоє хлопців. В одного дуже довге волосся, у іншого – короткий «їжачок». Але обидва були темношкірими, як мій папай і дівчинка з тисячею косичок, і мені це сподобалося. Гарний знак. Я сіла на одне з вільних місць, а поряд зі мною виявилося ще одне – порожнє. Мені було якось ніяково, і хотілось, аби з’явилася ще одна дівчинка.

І справді, за півгодини після початку уроку вона з’явилася. Я відразу пригадала дідуся. Він завжди каже: «З бажаннями треба бути обережнішим, а то не знаєш, що з ними робити, коли вони здійснюються».

Правда, раніше я не розуміла, що він має на увазі, але тепер розумію.